Якось одного весняного дня, коли на серці було дуже легко і спокійно, я з подругою пішла до лісу. Він зачарував нас своєю неймовірною красою, але у ньому, на жаль, було надзвичайно вогко. Тому гуляли ми недовго. А коли вже верталися додому, то побачили якусь надзвичайно величезну бочку.
Оскільки ми дівчата допитливі, то вирішили подивитися, що ж це за таке велетенське диво стоїть посеред лісу. Як виявилося, бочка була закрита кришкою. Та ми не з тих, хто зупиняється перед перепонами. Хоча признаємось чесно: нам довелося довго помучитися, поки ми її відкрили. Подрузі настільки кортіло дізнатися, що в тій бочці, що вона, відкриваючи кришку, навіть зламала свої чудові нігті, якими дуже пишалася.
І що було у тій бочці, як ви думаєте? Ні, не було там солодкого та запашного меду (хоч ми потайки на це сподівалися), а було повно чорнющого-пречорнющого дьогтю. А навіщо він нам? Ото залишили ми ту бочку та й пішли, розчаровані, додому. :-))
Мама вимила весь посуд.(вимила) присудок
недавно наш клас вирішив посадити сад. (вирішив) присудок
холодний дощ застав людей серед поля.(застав) присудок
<span>За всіх часів і у всіх народів було найбільшою святістю, коли лежав хліб на столі. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і навпаки, коли він зникав,— неодмінно приходило лихо. Нині вже мало хто з молодших вміє випікати хліб. Відходить в історію, призабувається це давнє ремесло, хоч порівняно недавно кожна сільська господиня готувала в хатній печі ні з чим не зрівнянні духмяні паляниці. З давніх часів батьки привчали дітей своїх до традицій берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая святих. Паляниця, за добрим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на статі, і ніхто, навіть діти, не насмілювався покласти її догори. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури. Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина — йшли з хлібом, виряджали сина в далеку дорогу — і мати ув'язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату — неодмінно приходили з книшем. Дорогих гостей також зустрічали хлібом-сіллю... Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося його присутністю, освятімося його терпким запахом, віддаймося пошанівком тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце паляниці. Хай завжди він — совість наша — буде в хаті, як диво, лежатиме прикритий вишитим рушником, свіжий та святий. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душі черствіють, а відтак, якщо черствіють душі — неодмінно зачерствіє хліб — наша совість. Це одвічне, як життя, мірило має бути нашим гаслом, нашою молитовністю не на сьогодні і не на завтра — крізь усе життя...(В. Скуратівський).
</span><span />
Здрастуй, бабусю! Як ся маєш? Як твоє здоров'я?У мене все як завжди. Я вчуся, отримую хороші оцінки. Особливо добре у мене виходить відповідати з математики, географії, біології та англійської мови. Зараз я готуюся виступати за свій клас на конкурсі з біології. Там треба буде розповідати про тварин та показувати картинки з їхнього життя. Я сам шукаю інформацію для конкурсу в книжках і в Інтернеті.Як там твоя кішка Маркіза? Ти вже знаєш, що у нас вдома живе кошеня Кузя. Воно біленьке та пухнасте. На канікулах я привезу його, щоб показати, якщо тато дозволить. Кошеня якраз підросте до того часу. Я сподіваюся, що вони з кішкою будуть гратися разом, адже Маркіза дуже добра та ласкава.C Лізою ми часто сваримося. Вона стала ходити на танці та постійно хвалиться. Говорить тільки про танці, більше їй нічого не цікаво. Ось така в мене вредна сестра.Я за тобою дуже скучив. Папа обіцяв, що скоро ми з'їздимо до тебе в гості на свята. Буду з нетерпінням чекати зустрічі. Передавай привіт тітоньці Каті, дядькові Вові та маленькій Наталці! До побачення!<span>Твій онук Андрійко</span>
