1.ограничено время
2.в рассказе развивается только одно действие
3.один главный герой
<span><span>Як на мене- зрада, це не тільки гріх, це навіть
не вчинок.Зрада сама по собі несе недовіру,невдячність,зневаження та
проблеми.Одним словом зрадити-це зробити погане діло...
Тож чи можна виправдати зраду?Усе залежить від обставин.Якщо ось
,наприклад, друг тебе зрадив , то якщо ви справжні "друзі
нерозлий-вода",то образа скоро минає, і ,звісно, обіда на зраду
також.Але не всі один одному найкращі друзі, тож іноді зрада не
виправдовується, а через неї набуває злість та помста, що призводить до
ще поганіших вчинків.І всеж таки кожному вирішувати, чи зрада
виправдовується, чи ні...</span></span>
Який батько, такі і діти. Яка матка, такі і дітки. Яке насіння, таке і плем’я. Яке дерево, такий і клин; який бацька, такий і син. Кобилка – брик, і лоша – брик. Кому народити, тому і годувати. Яка рука по голівці гладить, та і за чуприну тягне. Хто без призору в колисці, той весь вік не при ділі. Хто дітям потурає, той потім сльозу проливає. Хто батьків шанує, той навіки не гине. Куди матінка, туди і дитятко. Ломи дерево, поки молодо. Маленькі діти – руки болять, великі діти – серце. Маленькі дітки – маленькі біди, а виростуть великі – великі будуть. Мед солодкий, а дитина ще солодше.
Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин - хороший сім'янин, у будинку порядок і добробут. І авторитет, і гроші - усе це у нашого героя є. Чого ж йому ще потрібно? Виявляється, потрібно титул дворянський, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан - це не мужик…Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник будує на дійсних фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем по¬міщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тобілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.
Головний персонаж комедії — це людина із заможної верхівки села. Мартин Боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. Та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». Коли б його спитали, навіщо йому, те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин — гарний сім’янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан — це не мужик…
У своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.
<span>Мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму — «мамінькою». Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки.</span>
Небо ясні зірки вкрили
Небо ясні зірки вкрили,
Нашу землю освітили.
Снігом білим спорошило,
Нам дорогу помостило.
Добрий вечір господарю,—
Ми принесли Богу дари.
Наши пісні гарні дари
Рожденному для похвали.
Боже благий, Боже щирий,
Пошли же нам рік щасливий.
Sofi20079
