Алёша Попо́вич<span> — </span>фольклорный<span> собирательный образ </span>богатыря<span> в русском </span>былинном эпосе<span>. Алёша Попович как младший входит третьим по значению в </span>богатырскую троицу<span> вместе с </span>Ильёй Муромцем<span> и </span>Добрыней Никитичем<span>. В </span>украинских думах<span> также именуется </span><span>Алексеем Поповичем</span>
Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші, добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю, починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще запам’ятовуємо алфавіт, таблицю множення, правила мови та інші корисні відомості. А діти, які вперше прийшли до школи, ще відчувають себе дітьми. Вони приносять іграшки, ляльки та машини із собою на заняття, і не усвідомлюють що це вже, хай і маленька – щабель до початку дорослого життя. Чи можливо про кохання писати з гумором? Здається, серйозне почуття потребує так само серйозних засобів вираження. Однак Валентин Чемерис доводить своїм читачам, що історія кохання може мати й гумористичний «супровід». Усе тому, що герої його повісті «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання» — люди дуже молоді й життєрадісні. їм немає коли сумувати — вони сповнені оптимізму, що не дозволяє опускати рук навіть у безнадійних ситуаціях. Слід пам’ятати, що сміх буває різний. Валентин Чемерис віддає перевагу гумору. Письменник по-доброму сміється з окремих рис людських характерів та явищ дійсності. Окрім гумору, у повісті іноді трапляється легка іронія — прихована насмішка. Важливим засобом художньої організації твору Валентина Чемериса є пародія. Вона використовується автором для посилення комічного ефекту — за рахунок залучення рис інших творів, але в навмисне зміненій формі.Найбільш виправданим є засіб пародії в розповіді про дуель, що її влаштували підлітки. Ніби між іншим, письменник згадує відомі літературні твори, у яких зображено дуельні поєдинки. У його героїв теж усе як треба: є дуелянти й секунданти, однак розв’язка дуелі має виразно анекдотичний характер. У своїх художніх пошуках Валентин Чемерис спирається головним чином на народні традиції гумору, зокрема анекдоту. Чого лише варта ситуація, у якій розумна дівчина використовує обох своїх залицяльників, змушуючи їх замість себе виконувати господарську роботу! Як анекдотичний персонаж виглядає сільський міліціонер Грицько Причепа, у якого в кобурі замість пістолета — хліб і помідори. Гумор не тільки не заважає автору розкрити тему першого кохання, але й сповнює читачів щирою надією, що юні закохані з Великих Чапель будуть щасливими.
Душевная драма
Катерины в пьесе Островского «Гроза».
<span>
Основу сюжета драмы Островского
«Гроза» составляет внутренний конфликт
Катерины. Для неё главное — быть
свободной. «В Катерине видим мы протест
против кабановских понятий о
нравственности, протест, доведенный
до конца» - писал Н.А. Добролюбов в своей
критической сатье. Катерина чиста
душой, она верующая, боится не людской
молвы, а Божьей кары. Внутренние моральные
устои не позволяют ей лгать, притворяться.
Измена законному мужу для нее —
величайший грех. Но жить в нелюбви
девушка не в состоянии. Существовать
во внутреннем конфликте с собой она не
в силах, как и не готова она согласиться
на неполную, неподлинную жизнь. Героиня
«не хочет мириться, не хочет пользоваться
жалким прозябаньем, которое ей дают в
обмен за её живую душу». По мнению
Добролюбова, «жить в «тёмном царстве»
хуже смерти». Катерина делает выбор:
лучше не жить вовсе, чем мучиться в
«тёмном царстве». Смерть для Катерины
— избавление. Н.А. Добролюбов говорит
о финале драмы: «Тихон, бросаясь на труп
жены, вытащенный из воды, кричит в
самозабвении: «Хорошо тебе, Катя ! А
я-то зачем остался жить на свете да
мучиться!». Слова Тихона заставляют
зрителя подумать обо всей этой жизни,
где живые завидуют умершим, да еще каким
— самоубийцам !».
Как бы Катерина не обвиняла тот уклад,
где «всё как будто из-под неволи», как
бы не убеждала себя: «А уж коли очень
мне здесь опостынет, так не удержат
меня никакой силой. В окно выброшусь,
в Волгу кинусь», - про себя она знает,
что не внешние силы выступают тем
главным, роковым препятствием, преодолев
которое только и возможно обрести
минувшее счастье. Свобода ценой обмана,
измены мужу — это уже не свобода. Это
скорее скольжение над пропастью, куда
«кто-то толкает, а удержаться... не за
что».
Катерина терзается неразрешимостью
таких вопросов: Как сохранить единство
с миром, в котором нарушен нравственный
закон ? И как сохранить этот закон в
себе, вступая в борьбу с враждебным,
неспособным к возрождению миром ? Она
не в состоянии найти на них примиряющий
ответ. От изначального представления
о мире как о «рае» она приходит к образам
«ада» и «пропасти», ведущей в ад, и в
этой пропасти жаждет найти начало
новой, счастливой жизни. Но слишком
много внешних и сокровенных причин
мешает Катерине чувствовать себя
счастливой по её внутренним меркам, по
собственным моральным законам. Видимо,
для неё самоубийство оказывается
единственным выходом и ей остается
только отказаться от жизни, чтобы
вернуться к самой себе — к той, которая
не знала противоречий мира действительного
и могла, подобно ангелам, с высоты светло
взирать на землю: «Глядела бы я с неба
на землю да радовалась всему».</span>
1.Легко заметить, что внешность Снежной Королевы резко отличается от внешности остальных персонажей мультфильма. Это объясняется тем, что Снежную королеву рисовали способом «live-action» с актрисы Марии Бабановой. В отечественной мультпликации этот метод назывался «эклер» (по марке фирмы-производителя длинного стола, на котором осуществлялись все манипуляции) и был широко распространен в в 50-60-е годы, сейчас известен как «ротоскопирование». При этом способе сначала актёров снимают на пленку, а потом полученное изображение покадрово переводят в рисунки на целлулоид.
2.Хаяо Миядзаки признавался, что мультфильм «Снежная королева» оказал решающее влияние, когда он выбирал то, чем будет заниматься в жизни.
3.В 60—70-е годы прошлого века в США мультфильм был традиционным украшением новогодней телесетки.
Мустафу зловив на аркан козак Семен Непорадний(слова з оповідання козацької старовини)
