Сергей - высокочтимый, почтенный, ясный (латинское, от римского родового имени Сириус). В святцах и Церковной речи произносится как Сергий. Надежное имя, в котором твердость и мягкость уравновешены. Имя всегда было и сейчас очень популярно и любимо
Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.
Починаючи з сер. XIX ст., у Західній Україні крізь залишки феодалізму пробивалися паростки соціального прогресу. Помітне пожвавлення в економіці почалося наприкін. 60-х — на поч. 70-х років. Та лише в 70—80-ті роки відбулося становлення фабрично-заводської промисловості, хоча й тоді з 869 підприємств Східної Галичини більшість були дрібними, на яких було зайнято по 5—10 робітників. Дрібні підприємства переважали також на Буковині та в Закарпатті. Провідними були борошномельна, лісопильна, нафтова галузі, де до сер. 90-х років завершився промисловий переворот.
Названі вище галузі виробництва у Галичині стимулювали залізничне будівництво. У 60-ті — на поч. 70-х років західноукраїнські землі отримали залізничне сполучення із Заходом, яке здійснювалося не тільки з економічних, а й з воєнно-стратегічних міркувань. Згодом воно з'єднало Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. До поч. 1901 р. довжина залізниць досягла 3859 км, що сприяло розвиткові торгівлі й промисловості.
Наприкін. XIX ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні.
Проте Західна Україна залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво та зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. У Східній Галичині налічувалося 80 % дрібних селянських господарств, на Буковині — 87 %. Схожа картина спостерігалася і в Закарпатті.
Селяни сплачували непосильні викупні платежі, витрачали великі кошти на тривалі судові процеси заліси й пасовиська, пропінацію. Економічний тягар значно посилювали також прямі та непрямі податки, різноманітні повинності. Погіршували непросту ситуацію й корчми, що стали неодмінним атрибутом західноукраїнських сіл.
Становище селянства Західної України значно погіршилося внаслідок економічної кризи 70—80-х років XIX ст. Зокрема, Галичина за смертністю населення посідала перше місце в Європі. Тому не дивно, що впродовж усього пореформеного періоду не припинялася боротьба селян за свої права. У Східній Галичині й Північній Буковині відбувся 871 селянський виступ. Селяни використовували такі форми боротьби: відмову працювати у поміщицьких маєтках, страйки, збори, захоплення поміщицьких земель, втечі, підпали.
Важким було становище робітників. Тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, умови праці та життя залежали від підприємців. Хоч у 1885 р. австро-угорський уряд видав закон про обмеження робочого дня 11 год. насправді він тривав Значно довше. Зарплата західноукраїнських робітників була найнижчою в імперії. До того ж жіночу та дитячу працю, яку Досить широко використовували у промисловості краю, оплачували наполовину менше за чоловічу.
Сму́тное вре́мя<span> — обозначение периодаистории России</span><span> с 1598</span><span> по 1613</span> годы<span> ознаменованного стихийными бедствиями, польско-шведской интервенцией, тяжелейшим политическим, экономическим, государственным и социальным кризисом.</span>
Переворот в поземельных отношениях. В VIII в. во франкском обществе шел интенсивный процесс складывания феодальных отношений. Он начался еще в предыдущие столетия вследствие роста крупного землевладения и разорения свободных крестьян-общинников. В результате непрекращающихся междоусобных и внешних войн и тяжелых поборов крестьяне нищали и попадали в зависимость от монастырей, епископов и светских феодалов, которые посредством вымогательств, а нередко и прямого насилия завладевали их аллодами. Оказавшись в поземельной зависимости, крестьяне вынуждены были нести в пользу своих господ феодальные повинности.
Так складывались две противоположные социальные группы — крупные землевладельцы и зависимые крестьяне, лишенные земельной собственности и подвергавшиеся феодальной эксплуатации. Крупными земельными собственниками являлись галло-римская знать и прелаты церкви, а также разбогатевшие франкские магнаты. Их состав постоянно пополнялся за счет служилой знати, получавшей королевские земельные пожалования и захватывавшей крестьянские аллоды. Зависимое население состояло из потомков галло-римских рабов и колонов, а также, из германских рабов и литов. В его состав вливались потерявшие собственность и свободу крестьяне-общинники германского происхождения.
Однако франкское общество в это время еще не разделилось на два враждебных класса. Сохранялся значительный слой среднихх и мелких аллодистов мелковотчинного и крестьянского типа. Их размывание в ходе аграрного переворота привело к окончательному оформлению классовой структуры феодального общества на территории Франкской империи.
Военная реформа Карла Мартелла. Бенефиции. После смерти Пипина Геристальского в стране возобновились смуты. Однако его преемнику-Карлу Мартеллу (715—741) удалось подавить выступления австразийской знати и укрепить свою единоличную власть.
