Одного разу, йшов по парку хлопчик Давидко, і побачив дивну та красиву пташку. Вона була така-така гарна! Словами не передати. Хвостик пишний, червоний та синій, на животику намальоване серденько, зеленим і у перемішку з жовтим , на шийці синенькі плямки, а на головці велика плямка рожевого коляру. І тоді хлопчик задумався:
-Пташка красна пір'ям... А ми? А ми, люди, чим красні? Йду попитаю свого дідуся!
І пішов Давид до дому. У нього був дідусь старенький, по за 80. Але мудрий.
- Дідусю! Любий! Скажи мені, чим людина красна?
-Синоцю мій, зараз тобі все поясню... Людина, це жива істота, вона вміє думати, мріяти, та говорити. Людина красна не одягом, не мудрістю, навіть не красою! Людина стає віддана Богові, і красна, добрими поступками та справами...
- Я зрозумів! Дідусю! Ти як завжди, мене виручаєш! Дякую тобі!
- Будь ласка внучатко!
<span>Хто я? Сижу я і питаю,</span>
<span>Тихо до себе промовляю,</span>
<span>Хоч відповіді сам не знаю</span>
<span>Та все ж в думках її шукаю.</span>
<span>То хто ж я, хто?</span>
<span>Ніхто? Можливо...</span>
<span>Я пустота? Чи що...</span>
<span>Скажи но.</span>
<span>Чи вартий я хоча б піщинки,</span>
<span>Найменшої в світі пилинки,</span>
<span>Чи, може, мов води краплинки,</span>
<span>Що не живуть довше хвилинки?</span>
<span>Та ні, я просто унікал,</span>
<span>Величних армій генерал,</span>
<span>Я все, я Бог, я ідеал,</span>
<span>Я всесвіт, космос і астрал.</span>
<span>Та ні... Хіба я так вважаю?</span>
<span>Я просто все це уявляю.</span>
<span>Я не ніхто, я відчуваю,</span>
<span>Я є не Бог - я точно знаю.</span>
<span>Я лиш проста собі людина,</span>
<span>Така нікчемна я тварина</span>
<span>Чи возвеличена причина...</span>
<span>Багатогранна я картина... </span>
Голова (голів - корінь, а закінчення). Лоб ( це все корінь). Ніс (це все корінь). Уста ( вуст - корінь, а закінчення). Руки (рук - корінь, і закінчення). Живіт ( живий - корінь, від закінчення). Нога ( ніг - корінь, а закінчення). Палець (це все корінь). Ніготь ( ніг - корінь, хоч - суфікс). Стопа ( стоп - корінь, а закінчення).
-Привіт Маринко
-Привіт Настю
-Яка чудова пора року осінь правда?
-Ага!Коли лисття падає так плавно і грациозно!
-Доречі у багатьох людей день народженя саме в осені.
-О! А у меня день народженя 8 листопада!
-От бачиш! А у меня 11 жовтня!
-Мені дуже одобається осінь коли можна пострібати в листті!
-Мені також!
-Осінь це диво.
-Я погоджуюсь у моєї мамусі і татуся весилля було осіню!
-Круто! А у моєї зімою!
-Зрозуміло!
-Осінь це найкращя ора року!
А. С. Пушкін як справжній художник пізнав красу російської усної народної творчості і представив його особливості в своїх творах, в тому числі в пролозі до казки «Руслан і Людмила» - «У Лукомор'я дуб зелений ...». Кожен рядок прологу є шматочком чарівної мозаїки. Сліпуче яскраві шматочки якої, незважаючи на малий розмір, самі перетворюються в маленькі казки про русалку, бабу ягу, прекрасних витязів і багато-багато іншого. І є віконцями в ті великі казки, з яких вони прийшли. А все вірш «У Лукомор'я дуб зелений" вказує на якийсь чарівний, фантастичний, казковий світ.