Короче как - то так)
<span>Человек ответственен за того, кого приручил</span>
Одвічне, як світ, і завжди хвилююче питання: із чого починається Батьківщина? З маминої пісні? З батьківської хати? Усе це так, проте не останнє, якщо не найперше місце належить природі. Охороняти природу — значить охороняти Батьківщину.
Згадаймо наших далеких предків. Обов'язковою умовою заселення нових територій була наявність води, лісу. Якщо з тих чи інших причин чогось бракувало, то селяни копали криниці, саджали лісосмуги й фруктові дерева.
Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці. Україна —розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі...
Наші степи, долини, переліски. Скільки тут краси і яка вона різноманітна. Яке багатство барв, кольорів, відтінків!
Поле жовте, аж очам боляче. Стиглий колос гнеться під вітром, сполохана хвиля біжить від краю до краю. А над цим — переливчаста пісня жайворонка, що лине десь у високості, в мерехтливому мареві. Трохи далі — торішні скирти сірі. Здалеку вони здаються велетенськими тваринами, що лягли на спочинок. Здається, що ось-ось зведуться вони на ноги, щоб попрямувати до річки, напитися студеної водиці.
А вздовж річки зеленіють садки. Виглядають із них білі хатки-писанки. А як гарно на квітучому лузі! Зачаровано вбираєш зором багатобарв'я кольорів і ніжну зелень трав, і переливне буяння квіту, і казкові бризки сонця.
Для нашої залитої світлом країни жовтий і синій кольори є і були найдоречнішими. Це чудесно зрозумів наш простий народ, вимальовуючи свої хати в синє та жовте. Ці кольори давала народові любов до природи, яку він бачив саме у жовтій та блакитній барвах. Золотий степ, синє небо, синє море й ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори. Отже, поєднання цих двох кольорів цілком відповідає народному смаку. Воно суголосне з тонами природи української, із козацькими звичаями. Любити, шанувати й оберігати рідну природу вчить нас наша література. Великий філософ і поет Григорій Сковорода наголошував, що природа є зразком доцільності. Як приклад він наводив Бджолу, називаючи її «гербом працьовитості». А згадаймо нашого геніального митця Т. Г. Шевченка. Перебуваючи далеко від рідної землі, Великий Кобзар змалював безсмертні образи, що перейшли у символіку, — тополю, калину, хрещатий барвінок. Гімн природі створила в «Лісовій пісні» Леся Українка. А скільки поезії знаходимо у творах Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького та інших класиків української літератури. Володимир Сосюра писав:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову
І мову її солов'їну.
Людині необхідний зв'язок із рідною природою. Подивіться на чари буйноквіття, почуйте волання трави і дерев, і все зробіть, щоб нащадкам усміхалася і ростила вічну духовність наша найпрекрасніша на світі земля. Щоб квітувала вона могуттям кольорів, долучала до нашої неперевершеної пісні й до рідного мелодійного слова пахощі зела і високість неба, долучала щедрість праці і ніжність серця. Спадщина природи не менш важлива для цивілізації, ніж культура.
Перед тобой, моя родная,
Всю жизнь мы в неоплаченном долгу,
И не сказать тебе об этом
Сейчас я, мама, не могу:
Любви твоей нам не измерить,
Добра не взвесить никогда,
Не сосчитать всех слов хороших,
Которые находишь ты всегда.
Не хватит всех богатств на свете,
Чтоб рассчитались мы с тобой,
Всего вернуть не могут дети –
<span>Взамен любви твоей большой </span>
