<span>
Роль художньої літератури в житті нації й людини важко переоцінити. Першим нашим книгам майже тисяча років. Славетного київського князя Ярослава народ нарік Мудрим через його освіченість і любов до читання. Не випадково цей державний діяч особливу роль надавав книзі, адже в ній — мудрість поколінь, естетика і втіха. Відомо, що бібліотека Ярослава Мудрого, яку й досі не знайшли, налічувала сотні томів і вважалася справжнім скарбом не лише через те, що процес виготовлення кожного з них був складним і тривалим, а й тому, що наші пращури усвідомлювали: книга — рушій поступу.
Промовистим щодо ролі художньої літератури та її творців є вислів Остапа Вишні: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю». Справді, прихід у літературу Т. Шевченка змінив хід історії України: його слово пробуджувало національну свідомість і гартувало людську гідність у мільйонів людей — від простих селян, багато з яких знали його вірші напам'ять, і, безумовно, до високоосвіченої інтелігенції.
</span><span>
Літературі як виду мистецтва властиві ідейність, образність, емоційність. Твори красного письменства мають «викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, які нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета у хвилі, коли творив ті образи» (І. Франко).
</span><span>
Художні образи та втілені в них ідеї не повторюють чи копіюють нашу дійсність у літературному творі; пишучи повість чи поему, майстер слова створює нову естетичну дійсність, що вбирає в себе свій час і є носієм загальнолюдських цінностей. Змальована письменником дійсність реалізується лише в особі читача, без якого вона мертва. Як же виявляється мистецька самобутність письменника у створюваному ним художньому світі?
</span><span>
Кожен із майстрів слова послуговується різними мовними ресурсами для творення образів (зокрема, зорових): тропи, синтаксичні фігури, віршована чи прозова форма тощо — унаслідок цього виникають різні образи, кожен із яких по-своєму красивий, естетично вартісний. Отже, ідейність, образність, емоційність здатні захоплювати читача, впливати на його виховання.
Вивчаючи шкільний курс української літератури, ви маєте навчитися аналізувати художні твори різних епох, митців і стилів, що допоможе вам стати підготовленими читачами. Передусім з'ясовують його тему(у ліричному творі — провідний мотив або кілька мотивів), визначають головну ідею твору й порушені в ньому проблеми, особливості композиції, характеризують героїв через їхні вчинки, міркування, зовнішній вигляд, мову тощо, визначають мовні художні засоби, адже мова — «першоелемент літератури».
Аналізуючи літературний твір, завжди зважають на історичний контекст — тобто епоху, коли його було написано, адже в такому разі читач сприймає твір із часових позицій: умови написання, історична епоха, національні пріоритети тощо. У дев'ятому класі ви прочитаєте твори різних епох — від найдавніших часів (біблійні легенди, «Повість минулих літ», козацькі літописи, твори Г. Сковороди) до останніх двох століть (твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, І. Багряного та ін.). Отже, ви вивчатимете українську літературу за хронологічним (часовим) принципом.
Під час аналізу художнього твору важливим є й естетичний контекст. Поняття естетичного пов'язане передусім із красою, доладністю, витонченістю й довершеністю. Кожна літературна епоха має спільні й водночас відмінні пріоритети в естетичному осягненні дійсності. Скажімо, у середньовічній літературі оспівувалася краса божественна, духовна, в епоху Відродження надавалася перевага зовнішній красі, її гармонії з внутрішньою, довершеності ліній і форм, у XIX й XX ст. на перший план вийшла естетика людини як індивідуального й неповторного створіння. Ці естетичні уподобання поширювалися й на інші види мистецтв — архітектуру, музику й особливо живопис. Простежте зміщення естетичних пріоритетів на прикладі репродукцій картин різних епох.</span>
Перші уроки добра, чулості до горя Чіпка дістав від своєї баби. Вона, збідніла вдова з козацького стану, все життя поневірялася в наймах, не мала ні поля, ні городу, ні своєї хати: "Жила в сусідах". Бита горем, невилазними злиднями, завжди рада шматку хліба, баба Оришка зберегла в собі, море людяності, доброзичливості й теплоти. І все це прагнула передати єдиному онукові, якого любила понад усе на світі. І біля тієї любові й сама грілася. Вона розважлива, по-життєвому мудра, знала багато казок, легенд, переказів. Оришка — втілення народного світогляду і моралі. До Чіпки завжди була лагідною, ніколи не вдавалася до бійки, її тихе, ласкаве слово куди більше важило для хлоп'яти, ніж материні стусани. Від бабусі він перейняв чулість до чужого горя. Першим страшним ударом у житті Чіпки була смерть баби. Оришка найбільше виховувала онука не словами, а власним прикладом.