Ответ:
В останні десятиліття світ дитинства як складний психосоціокультурний
феномен перебуває в центрі уваги соціологів, психологів, етнографів,
фольклористів. Сучасні діти можуть бути визнані носіями і творцями
субкультури, яка виростає з надр національної традиції і становить певну
стадію її розвитку.
Дитяча література є художньою педагогікою дитини. “Дитинство – світ
складний, драматичний, багатий духовним життям, відповідальний період,
початок початків особистості індивіда. Істинні творчі відкриття дитячого
письменника необхідні юному читачеві і не обмежуються віковим
адресуванням твору. Вони перспективні і в майбутньому. Вони цікаві і для
дорослих” [ 10, 6].
Дитяча література – відкриття в малому космосі космосу великого життя.
Вона не розвивається відірвано від літературного процесу. Основні тенденції,
напрямки знаходять реалізацію як в літературі для дорослих, так і в дитячій
літературі.
Специфікою дитячої літератури є те, що юні читачі, пропускаючи описи
зовнішнього світу крізь свою чуттєву сферу, стають співпереживачами подій,
що ці картини зворушують їх душу, викликають певні позитивні емоції,
запрограмовані письменником. Соціологи, психологи, досліджуючи дитяче
бачення світу, одержують результати, які часто співпадають з найновішими
науковими досягненнями. Дитячий егоцентризм, відчуття головного,
інтенціональність важливі у пізнавальному потенціалі. На подальший розвиток
дитини реалії життя накладають свій відбиток, змінюють художність дитячого
пізнання світу, його аналогічні парадокси формально об’єктивованим дорослим
сприйняттям життя.
