Якось прийшов новенький у школу. Лице подряпане, пошарпане, одяг рваний. Одне було ясно: жив він у бідній родині. Але як тільки наступив час уроків, усі репетують, він усіх заспокоює. Вчитель йому дякую сказав. На перерві сперечається хтось, він їх помирив. Роблять діти домашнє завдання, не можуть зробити, він допомагає. Але якось йому заплатила одна дівчинка. І тоді усі почали йому за поміч платити. От і почав він заробляти.
Постраждалому населенню та інші країни не тільки не тільки не
Сирота Наталка жила в кривобокiй халупчинi на околицi села. Була вона нiма i вродлива, наче квiточка.
У наймах Наталка заробила теля, з теляти виросла телиця. Була то єдина Наталчина втiха. Та довелося продати телицю сусiдовi, бо не було чого їсти.
Вечорами, коли череда верталася в село, Наталка стояла бiля ворiт.
Ось показувалася сiра телиця, вона була гарна, сита. Шерсть на нiй аж вилискувала. Телиця повертала до Наталки голову й мукала. Наталка прожогом кидалася до неї, обвивала руками її мiцну шию, починала цiлувати морду. Теличка стояла наче вкопана. Наталка виймала невеличку скибку хлiба, давала теличцi, а сама знов цiлувала мiцну сiру шию…
Тут на Наталку гримав пастух. Вона вiдпускала телицю, проводила рукавом по очах i сумно дивилася їй услiд. (За О. Кониським, 120 сл.)
Завдання
O Дiбрати синонiми до слiв прожогом, гримати, кривобока, халупчина.
O Написати докладний переказ.
Орiєнтовний план
1. Нiма сирота Наталка.
2. Єдина Наталчина втiха.
3. У чеканнi череди.
4. Гарна сита телиця.
5. Наталка цiлує телицю.
6. Скибка хлiба.
7. Наталка вiдпускає теличку.
Михайлик
Хлопцi зупиняються бiля дуба. Стьопка хапається за гiлку, обхоплює колiнами стовбур i дереться вгору. Тодi засуває руку в дупло. Коли вiн поволi витягує руку, Михайлик аж скрикує. У Стьопки миша, тiльки чудна, з крилами! Крила такi, як у сороки чи горобця.
Стьопка дає крилату мишу Михайликовi й наказує покласти в пазуху. Михайлик переборює огиду й страх i кладе. За першим кажаном iде другий, за другим – третiй. Виявляється, що кажани не кусаються, а лише дряпаються й то не дуже.
Тут чується шум. Вискакує лiсничий. Хлопцi кидаються навтьоки.
У хащах Михайлик з полегкiстю зiтхає. Сiдає i починає по одному витягати своїх невiльникiв та випускати на волю.
Звiрки махають перетинчастими крилами й летять низько над землею. Потiм сiдають, чiпляються за гiлляки кiгтями й зависають вниз головою.
Михайлик думає, що ненароком їх придавив. Садить одного звiрка на гiлку зверху, але той виривається й летить.
Нехай летить здоровий! Михайлик сам собi усмiхається та йде
