Людська гідність – це, мабуть, найважливіша, можна сказати, абсолютна цінність, якою повинна бути наділена кожна людина. Адже, перш за все, людина просто біологічна істота, яку цілком природно обурює утиск, насильство чи обмеження у правах. Звичайно ж, у сучасному світі ми обмежені у правах і повинні дотримуватися не тільки державних, а й моральних законів. Але, попри все, кожна людина прагне мати відчуття свободи, зазіхання на яку і вважається образою людської гідності.
Крім того, людина – це духовна особистість, яка не терпить насильства над своїм внутрішнім світом, тобто морального насильства, особистість, яка захищає свою власну унікальність і право бути самим собою. З якогось моменту у житті кожної людини з’являється щось інтимне, якісь особисті справи, власний смак, приватне життя. Все, що стосується кожної окремої людини, все непередбачуване, незрозуміле, несхоже і на сторонній погляд ніяк не виправдане та навіть інколи нікчемне, слід вважати непідзвітним, непідконтрольним, недоторканним, слід зараховувати до людської гідності. Так поступово людська гідність стає для кожного з нас синонімом особистого, тобто недоторканність особистості, на мій погляд – це і є людська гідність у повному сенсі цих слів.
Особисто я вважаю, що почуття гідності будується на найцінніших моральних заставах, які людина розвиває в собі і поважає в інших. Для того, щоб стати гідною для оточуючих людиною і отримувати повагу інших, перш за все, треба поважати самого себе. Для цього вкрай необхідно враховувати ті якості, які завжди вважалися моральними цінностями. До них можна віднести поважність, чесність, доброту, працьовитість, безкорисливість, співчуття тощо.
Гідна людина ніколи не дозволить себе принижувати, ніколи не дасть в образу себе і не пройде повз образу іншого. При цьому така людина буде з повагою ставитися до свободи особистості оточуючих. Гідна людина обов’язково ввічлива, добра і розумна, вона вміє прощати іншим їх слабкості. Про таких людей інколи кажуть, що вони гідні не тому, що не мають негативних рис характеру, а тому, що у них ярко виражені позитивні риси.
На мій погляд, гідність вимірюється на своєчасною допомогою іншим, альтруїзмом і добрими справами. Гідна людина не буде заподіювати іншим страждання, біль і навіть незручності. Коли у людини чітко сформовані погляди на моральні ідеали, вона буде робити усе для того, щоб наблизитися до цих ідеалів. Гідна людина завжди буде прагнути якнайближче стати то того добродійного образу, який вона вибудувала у своїй свідомості.
Были тульские Мастера им надо было подкавать подариную от англичанам блоху целых 2 года работали мастера,как только их не пытались выманить и говорили что пожар но мастера не выходили только один голову высунал и сказал-пусь горит,вот заставили за ними послать приказчиков они сказали щас последний гвоздик осталось заковать,заковали принесли работу,некто не мог расмотреть-Николай Павлович взял левшу за волосы и с собой взял там они ещё раз просмотрели блоху стальную-нимфузорию и увидели лапку похвалил Платонов Платонович тул. мастеров...
главу не помню
Василий Теркин — главный герой одноименной поэмы. В его образ автор вложил черты настоящего русского духа и героизма. Даже фамилия имеет смысл: «тертый калач» - человек, прошедший через множество тягот, настоящий воин. Василий — истинный боец, что ясно видно в его образе. Молодой мужчина, который в свои двадцать пять лет уже изведал «всё худое», при этом сохранив желание сражаться и боевой настрой. Каждое новое испытание словно закаляет его и делает бодрей. Теркин — это не просто солдат, в нем читается образ крестьянина — мужика, прямого и честного, сильного, умелого и щедрого.
Стать разбойником Дубровского заставили смерть отца и отсутствие средств к существованию. А ещё он понял, что не сможет законно вернуть своё имение, так как знал о продажности чиновников.
Окна Некрасова выходили на, так называемый парадный двор, где собирались важные персоны у барина в гостях. Однажды, он глядел в окно сидя за сочинением стихов и заметил такую картину: группа нищих пришли к этому барину с жалостливыми лицами, озябшие и голодные. Но дворецкий, глянув на них с пренебрежением, погнал их прочь. С большой горечью и сожалением, нищие ушли, но, так как однажды люди без места жительства спасли самому Некрасову жизнь, он искренне пожалел их. После этого случая он засел за перо и написал стихотворение " Размышление у парадного окна".
Со всем гневом он обращается к людям, которые угнетают нищих. Ведь совершенно понятно, что у барина есть деньги и он свободно мог уделить время нищим, но он наплевал на них, он предпочел показать свое величие и безразличие к ним. Некрасова поразила это мерзкое отношение и он прекрасно понимает, что все люди равны и всем, кто нуждается, нужно помогать, ведь без помощи мы не справимся. Кто знает, что будет дальше с нами?
______
Текст написан исключительно мною. Материал рассказала учительница. Указаны совершенно правдивые биографические данные Некрасова.
