<span>Цитати:Роланд.</span>
<span>«У тебе вдача запрудка й загорда». (Олівер)</span>
<span>«Погроз я не боюсь... Я виручу, щоб лиш</span>
<span>король дозволив!» (Роланд)</span>
<span>«Коли Роланд узнав, що буде бій,</span>
<span>Він відважніший став від лева й тигра».</span>
<span>«За свого пана і найбільше лихо</span>
<span>Перетерпіти треба — холод, спеку,</span>
<span>А хоч би й кров пролити, трупом впасти».</span>
<span>«Скрізь, де не глянь, лютує сильний бій,</span>
<span>Ба, й граф Роланд не криється за других;</span>
<span>Вдаряє списом, поки служить спис...»</span>
<span>«Страшний, завзятий бій лютує далі.</span>
<span>Роланд і Олівер хоробро б’ються».</span>
<span>«А тут нас жде важкий і довгий бій,</span>
<span>Такої сили ще ніхто не бачив».</span>
<span>«Узяв Роланд рукою Оліфанта,</span>
<span>Приклав його до уст і як заграв,</span>
<span>Відбивсь об гори голос, залунав,</span>
<span>На тридцять миль навкруг пішов луною».</span>
<span>«Заграв Роланд так болісно й могутньо,</span>
<span>Так жалісно заграв на Оліфанті,</span>
<span>Що з уст його пішла червона кров,</span>
<span>А в голові виски аж затріщали.</span>
<span>А так далеко голос залунав,</span>
<span>Що серед гір почув його король».</span>
<span>«Вернувсь на поле бою граф Роланд,</span>
<span>Вернувсь, як рицар, Дюрандалем вдарив,...</span>
<span>Найхоробріших двадцять п’ять упало».</span>
<span>«Такої вдачі рицареві й треба,</span>
<span>Коли у зброї осідлав коня.</span>
<span>У боротьбі будь він твердий, завзятий».</span>
<span>«По-молодецьки б’ється граф Роланд!</span>
<span>Піт облива його гаряче тіло,</span>
<span>А в голові важкий, пекучий біль:</span>
<span>Виски в ній трісли, ще коли сурмив».</span>
<span>«Помер Роланд,— Бог душу в рай прийняв»</span>
<span><span>Карл Великий.</span>
<span>«Великий Карл, володар наш славетний».</span>
<span>«І Карл Великий також заридав:</span>
<span>В Іспанії лишивсь його племінник!</span>
<span>Король не в силі скрити сліз у тузі».</span>
<span>«В великій тузі їде Карл Великий,</span>
<span>Весь панцир вкрила сива борода».</span>
<span>«"І що я, Боже, варт? — сказав король.—</span>
<span>Чому в цій битві не було мене?”</span>
<span>Він з горя-туги бороду всю рве,</span>
<span>А рицарі заплакали й собі ж».</span>
<span>«Для Карла Бог зробив велике чудо:</span>
<span>На небі сонце стало непорушно».</span>
<span>«Коли володар суд свій закінчив</span>
<span>І прояснив свій превеликий гнів,</span>
<span>Він наказав хрестити Брамімонду».</span>
</span><span>Ганелон.</span><span>
<span>«Був Ганелон, якого діло — зрада...»</span>
<span>«Та й защеміло ж серце в Ганелона!</span>
<span>Він роздягається з кожуха з кун,</span>
<span>Стає в однім каптані із атласу.</span>
<span>Блискучі очі, гордий вид у нього,</span>
<span>Широкі груди, благородне тіло,</span>
<span>А гарний — не надивляться всі пери».</span>
<span>«Коли мені дасть бог звідтіль вернутись,</span>
<span>Я наварю тобі за те такого,</span>
<span>Що вистачить і до кінця життя».</span>
<span>«Граф Ганелон почув Роландів сміх:</span>
<span>Він мало що не тріс зі злості-гніву,</span>
<span>Він мало що ума був не позбувся».</span>
<span>«Король велів зловити Ганелона...</span>
<span>А там ланцюг закинули на шию,</span>
<span>Сковали, наче дикого ведмедя,</span>
<span>І посадили на погану шкапу».</span>
<span>«Там Ганелона люта смерть спіткала».</span>
<span>«Як кожний зрадник, Ганелон вмирає.</span>
<span>Нехай він зради більш не похваляє!»</span></span>