Вільфрел Айвенго — головний герой твору.
1. Походження героя. (Айвснго належав до шанованого старовинною роду
саксів. Його батько — Седрик Сакс — представник тієї частини знаті, яка
не бажає коритися норманам і мріє про відродження своєї незалежності.)
2. Володіння зброєю, хоробрість, спритність — риси справжнього
лицаря. (Незважаючи на те шо Айвснго дуже молодий, ніхто з лицарів не
зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у
всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. На турнірі
піл Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями, з’являється
із девізом «Позбавлений спадку» і перемагає в смертельному бою
найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Тріана де
Буагіль-бера.)
3. Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу,
він вірно служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії,
захищає честь короля і його хоробрих воїнів.)
4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає про небезпеку Ісаака, з
яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із замку й дістатися
до безпечного місця. Для Айвснго не має значення та обставина, шо Ісаак
— єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не личнло
піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».)
5. Здатність на сильне кохання. (Айвенго усім серцем покохав
вихованку Седрика — леді Ровену. Його почуття не остудило навіть те, що
його батько, маючи намір одружити Ровену з Ательстаном Коїгтисбурзьким,
позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому. Перемігши у турнірі під
Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою турніру леді Ровену.
Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрик дарував синові прощення, і
згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються)
6. Готовність допомогти людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака,
несправедливо звинуватили в чаклунстві і, за законами того часу, мали
спалити на вогнищі. Шляхетний Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала
за ним. коли він був тяжко поранений, поспішає на турнір захистити її
честь і мечем довести її невинність.)
<span>В образі Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив
портрет ідеального лицаря, врода якого поєднується з розумом і
шляхетністю, а відвага — з умінням битися. Він доблесний,
некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.</span>
Жили были два котёнка. Один котёнок был красивый,толстый -все его любили. Другой котёнок был не очень красивый, худой-его никто не любил кроме одной девочки Маши. Все любили и гладили красивого котёнка, а про другого котёнка все забыли.
Как-то раз красивого котёнка угостили кусочком мяса. Второй котёнок подошёл, но ему не дали,его выпнули за дверь. Он долго плакал, ему было грустно. И он решил, что лучше уйти.
Он ушёл. На улице было холодно. Была поздняя очень. Уже темнело. Ему хотелось есть и спать. Он зашёл в парк, и лёг на одну из скамеек.
Ночью котёнок проснулся. Ему показалось, что возле него что-то лежит и греет его. Он повернулся и увидел маленького щенка.
-Привет! Тебя выкинули?-спросил щенок
-Нет. Я сам ушёл! Меня не любили, а любили только моего брата.
-Как тебя зовут?-спросил щенок
-Васька-ответил тот.
-Меня дружком называли- отозвалась собака.
Ночью никто не уснул. Дружок и Васька разговаривали и общались. Васька понял, что у Дружка очень тяжелая судьба. Ему захотелось помочь бедному щенку.
На следующий день, Васька привёл своего друга в свой бывший дом. Он хотел взять немного еды. Васька прыгнул в окно. Но тихо пробраться у него не вышло. Его заметила Маша. Она схватила его и начала обнимать. Васька быстро спрыгнул с её рук и выбежал на улицу. Дружок ждал его.Васька успел прихватить кусочек хлеба. Он отдал его щенку. Но Маша увидев, как её котёнок заботится о щенке поняла , что их нельзя разлучать. Она рассказала всем что было, и все поняли , как они были не правы. Дружка оставили сторожить дом, Васька сдружился с братом, и жили они долго и счастливо!
Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких - бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. Історія Павлуся з оповідання О. Стороженка «Скарб» показує, що неробство й сите життя - це ще не щастя. Не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. Хоч і таланило в усьому Павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захотів…У батьків Павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. Ось Павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. Якось уночі Павлусь захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало ЇЇ, а невдовзі помер і батько. А Павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили запросити-Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не «хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине. Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж, бачать - лежить здохлий хорт. Вирішили жартома вкинути його Павлові у вікно. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як проси-пляться дукати!Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павлусь сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав. І після цього щастя не залишало Павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.Дивним видається уявлення про щастя селян з казки Олекси Стороженка з глибокою назвою «Скарб»: односельці вважали Павлуся щасливим і заздрили йому. А чи багато хто із них хотів би бути на його місці? Не впевнений. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? В уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. Жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? По-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.<span>
</span>
Нет,дети не были жестокими,жадными,они были просто глупыми.Как и любые дети они способны к шалостям,не осмысливая их дальнейшие события.Я думаю они были способны это правильно оценить,да только уж сильно манили их эти конфеты.