РИСИ ХАРАКТЕРУ РОБІНА ГУДА Робін Гуд — легендарний благородний розбійник, який грабував жадібних багатіїв і роздавав гроші біднякам.За переказами, він діяв зі своєю зграєю в Шервудському лісі біля Ноттінгема і боровся за справедливість — грабував багатих, віддаючи здобуте біднякам Він уособлював благородство, справедливість, був захисником слабких і знедолених. Спокійний, холоднокровний Робін Гуд з палаючим справедливістю серцем став справжнім героєм для всього світу. Робін Гуд риси характеру сміливість відвага справедливість вірність благородство гордість незалежність співчуття до ближнього «Робін гордим розбійником був, Жив він не знаючи страху і веселі пісні любив» -так починає невідомий автор 15 століття баладу про Робін Гуда. У кожній з 4-х історій балади ми зустрічаємося з легендарним і відважним ватажком загону «лісових розбійників», які нападали на багатих і допомагали бідним. У першій новелі Робін позичає гроші і свого вірного зброєносця Маленького Джона збіднілому лицареві, щоб помститися жадібному абатові. У другій-хитрістю змушує шерифа Ноттінгемського пообідати з ним олениною, здобутої розбійниками в Шервудському лісі. У третій-Робін надходить на службу до короля Едуарду. І в заключній частині Робін повертається до злочинного промислу і дізнається про свою швидку загибель. Робін Гуд був дуже популярний серед народу. Гордий і незалежний, він протистоїть тим, хто користуючись своїм становищем і багатством, обманював і гнітив простих людей. Але він зберігав вірність королю і не відкидав релігію. Серед його прихильників був навіть один бродячий монах-брат Так. Родом Робін Гуд був з Локслі, а жив в Шервудському лісі. Основною рисою характеру Робіна було благородство, співчуття ближньому і непримиренність до багатства. Я б порівняла його з давньогрецьким героєм Прометеєм, який подарував людям вогонь. План характеристики образу Робіна Гуда І. Робін Гуд — герой фольклорних балад англійського народу. II. «Розбійник долею він був і рицар — у душі». 1.Портрет. 2.Риси характеру: а) розум і кмітливість; б) мужність і сміливість; в) непримиренність до ворогів; г) любов до народу; д) великодушність і щедрість. ІІІ. Турбота про долю своєї країни.
Питання про долю персонажа роману «Місто» Степана Радченка досить неоднозначне. Автор показує нам шлях поступового кар'єрного зростання героя, який супроводжується неминучою духовною еволюцією. Радченком володіє непереможне прагнення до нового, іншого, вищого, втіленням чого в його свідомості стає місто. Герой приїжджає до міста з метою вступити в технічний інститут, а після його закінчення повернутися до села. Але вже з початку він переосмислює своє ставлення до села, яке стає для Радченка уособленням всього темного, ницого, затурканого, і намагається якомога швидше від нього відмовитись. Символічним актом на позначення цього стає спалення старого одягу, Новою метою Радченка стає завоювання міста, яке асоціюється у нього з жінкою. Починається шлях від однією перемоги до іншої. З підвищенням у соціальному статусу» герой змінює жінок, що стають знаками його зростання; від темної селянки Надійки до блискучо впевненої в собі балерини Рити. Автор не змальовує традиційного для української літератури позитивного героя, у моральному плані вчинки Радченка доволі провокаційні. Адже він лишає на своєму шляху покинутих жінок і зраджених друзів, а його поведінка іноді набуває тваринно-примітивних рис, як у епізоді з Надійкою. Ключем до розуміння проблеми стає епіграф твору: «Як можна бути вільним, Евкрі-те, коли маєш тіло?» Одвічна боротьба тілесного й духовного, ницого й високого знаходить своє вираження в образі головного героя роману.<span>Засобом для легкого здобуття популярності Радченко обирає письменство. Залишивши інститут, у якому він учився з притаманною йому старанністю, герой намагається реалізуватися в літературній сфері і починає писати доволі успішні оповідання. Отже, на поверхні — шлях перемог, сходження нагору, у якому Радченко лишає позаду все, що для нього вже відіграло свою роль: і помешкання, і переконання, і жінок. Така відкритість до змін дала можливість Мусіньці, одній із коханок Радченка, сказати: «У тебе душа — грифельна дошка, досить пальцем провести, щоб стерти написане». Але не можна говорити про Радченка як про переможця, адже єдиним переможцем у романі є місто, що підкорює та змінює людину, яка опинилась у сфері його тяжіння. Місто для героя поступово переходить із категорії «чуже» у категорію «своє», тому проблема завоювання просто зникає. Радченко змінився, і духовний злам був підготований усім шляхом нагору. Зосереджений на собі, егоїстичний, цілеспрямований герой починає розуміти, що всі люди різні. Це відкриття виявилося для нього настільки несподіваним, що він усвідомлює неможливість творити. Його твори видаються йому мертвими, бо «людина зниюшвід тиском речей та ідей, від неї створених і для неї призначених». Його творчість — це шлях «від хлоп'ячої витівки до душевної виразки». Розчарування в місті, яке видається Рад-ченку «помилкою історії», пробуджує в його душі прагнення повернутися до першовитоків, до природності, уособленням яких є для нього Надійка. Проте зробити це виявляється неможливим і через об'єктивні (Надійка вже одружена й вагітна), і через суб'єктивні причини. Готовність відмовитися від минулого призвела до втрати власного коріння. Відчуття духовної порожнечі опановує Радченка. Ця проблема людини «без грунту», яка усвідомила втрату самоідентичності та духовної основи, є одною з наскрізних утворі. Герой, змінюючись, залишається на самоті, на яку приречена кожна людина, що бачить далі інших, Проте жертвою міста Радченко теж не стає, бо нагородою йому служить духовне звільнення та вивищення. Можна говорити про народження в колишньому обмеженому юнаку людини та письменника, і тому оптимістично звучать останні рядки твору: «І тоді, в тиші лампи над столом він писав свою повість про людей».</span>
Я руда, низького росту,Хитра я і довгохвоста.На курей я вельми ласа – В них таке смачненьке м'ясо…Вовку-брату я сестриця,А зовуть мене…(Лисиця)
Вовк це таж сама собака тільки дика, а собака це той самий вовк тільки приручений та видозмінений людиною.
Більшість людей э просто байдужими до горя інших людей, вони думають як добре, що у моїй родині не сталось такого лиха… А хіба Бог не вчив нас помагати тим, хто потребує нашої допомоги? Правда допомога буває різною , кожний читаючи цю статтю думає, хіба у нас великі зарплати чи пенсії, щоб роздавати іншим, ми теж нещасні і у кожного свої проблеми…
