<span>Одного разу я побачив мале<span> </span></span><span>цуценя</span><span>, таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшов ближче і побачив червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяв Плямка на руки і відніс додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене маленькими лапками. Прийшовши додому я вимив його і витер - він зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг.</span>
=•--•=
[дз'урчит'] дз із дужкою зверху як один звук
У весняному лісі, біля схилу, що вів до річки, простягла свої білосніжні пелюсточки до сонечка маленька конвалія. Цього ранку на спів її дзвіночків прилетіла перша весняна бджілка. Вона пильно придивилась до молодого зеленого листячка і тоненького стебельця і сіла поряд на гілочку. Звабивий аромат конвалії скружив її голівку. Обережно бджілка запитала конвалію:
- Звідки ти взялась тут?
Вітер похитавши дзвіночками конвалії, відповів тихим дзенькітом:
- З"явилась вона тут, від загубленої чистої сльози молодої дівчини.
-Тому, напевне, така ніжна і беззахистна?
- Так, напевне...- журливо відповіла конвалія. Хоч сонечко і гріє, та мені тут сумно самій. Навколо високі дерева, що я навіть не бачу їх верхівок і більше нікого.
Бджілка ще ближче підлетіла до конвалії і запропонувала їй свою дружбу. Конвалія зраділа і всміхнулась. Тепер вони щодня перешіптуються між собою. Про весну і її красуⒶ.
- Це таке задоволення слухати (ім'я співака). Його тембр голосу луеав мов пісня солов'я.
- Я згодна с тобою, шкода, що це останній його виступ.
- Насправді, ходять чутки, що він на деякий час бере перерву з гастролями, а не ставить крапку на своїй карєрі.
- Ти мене потішила цією новиною, бо я дуже хвилююсь, він мій улюбленній співак. У його піснях є сенс та життеві поради, це я найбульше ціню у ньому.
- Шкода, що зараз сутініє і треба до дому, так би ще прогулялися.
- Так, але ми можему зустрітися завтра.
- Тоду до зустрічі?
- До наступного дня.
Я дуже люблю свою милу матусю. У неї довге каштанове волосся, великі карі очі і завжи рум`яне обличчя. Коли вона злиться, вона хмурить брови, але в її обличчі все одно видно її звичайну доброту і ласку. Моя мама готує краще за всіх! Я обожнюю її страви і вчуся готувати разом із нею.
<span>Вона для мене сонечко, яке не дає мені збитися зі шляху і допомагає мені на протязі всього мого життя</span>