ПРИЙШЛА ЧУДОВА ОСІНЬ! З ДЕРЕВ ПАДАЮТЬ ЗОЛОТІ ЛИСТОЧКИ. ПТАХИ ВИЛІТАЮТЬ У ВИРІЙ, СТАЄ ХОЛОДНИМИ ДЕНЬ ТА НІЧ. ПОЧИНАЮТЬ НАКРАПАТИ МАЛЕНЬКІ КРАПИЛЬКИ ДОЩИКА. В ЦЮ ПОРУ РОКУ ДУЖЕ БАГАТО СВЯТ. В ЦЮ ПОРУ РОКУ НАШІ МАЛЕНЬКІ ЗВІРІ ГОТУЮЦЬ ТО ЗИМИ.
ОСІНЬ ЦЕ НАЙ КРАСИВІША ПОРА РОКУ. (НАЙ БАРВИСТІША ПОРУ РОКУ) НА ВИБІР
З чого починається Школа ?!
Можливо з першої цеглини чи навіть тієї людини, у голові якої з’явилася лише миттєва маленька ідея створення.
Процес потребує часу. Проходять роки. Ну ось, приміщення готове, і гомосапіенс, у голові котрого колись зростала маленька ідея, плескає у долоні – задоволений. Швиденько біжить до майстрів, замовляє табличку із назвою, номером школи .Ще ж необхідні парти, стільці, дошки, підручники .
Отож, плюс рік, нехай два – усе є! Нрешті!!! Але чомусь, все одно чогось не вистачає...Чого ж?! Дітей! Ось, насправді, з чого починається будь-яка школа! З того золотого дзвонику, що несе у своїй крихітній ручці першокласник! Радісний сміх, солоні краплинки в кутиках очей сентиментальних батьків, шелест яскравих ароматних букетів, цукотіння дитячих пантофлів – усе це є тим чарівним прологом, що веде у таємничий світ під назвою «Школа».
Школа, як окрема істота, що має свій вік, память, дух і навіть настрій. Вона не нарікає на упертість своїх старих дверей, луплення стін чи скрипучу підлогу, у неї усе бездоганне! А бачили б ви її у сонячні дні! Яка вона сповнена тепла і світла, що аж самому кортить іти шкільними сходами з усмішкою, до вух натягненою, пристрибуючи! Навіть, якщо на вулиці негода, школа залишається спокійною і врівноваженою. Її дух, запах життя , рух і розвиток надихають колористику класів і коридорів різнобарв’ям, і це одразу відчуваєш, ступивши на поріг.
Це все , що вдалося знайти на мій погляд в інтернеті .
Ось ми і потрапили на цю мальовничу та простору галявину, від постійного відвідування тут трішки прив'яла трава, але це завсім її непсує. Посередині галявини стоїть притихла берізка, вона здається такою витонченою та сумною. Навколо пожовкле листя, воно встелило всю землю, і здається що сам художник розілляв тут палітру з жовтогарячими красками. Ось і з'явились дощові краплинки, вони теплі та привітні, дощик вкриває рослинки і стікає по листочках наче сльози. Настала тиша, тільки листя шелеститі під тиском краплинок дощу.Зіпсував тишу дятел, влаштувавши стукіт на високому старому дубі. Дощик зупинився і сорока білобока вирішила заспівати свою пісеньку, почувши це коник вирішив її підтримати та застрекотати разом з нею.