Прийменники-це службові слова.Наприклад-через,з,над
<span>Одного разу у мене трапилась несподівана знахідка: я побачив мале цуценя<span>,
таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо
сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього
були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшов ближче і
побачив червоний ремінець у нього на шиї з блискучою підвіскою. На ній
було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в
коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяв Плямка на руки і відніс
додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене
маленькими лапками. Прийшовши додому я вимив його і витер - він зігрівся
і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг.</span></span>
Вони сміялися тому що якийсь то грішник,нищий хоче читати
-Добрий день!
-Добрий день, Марійки
- Тетяна Михайлівна, допоможіть мені підтягує математику
- Добре, а коли ти хочеш прийти?
- А коли вам зручно?
- На завтра можеш приходити на 18: 00
-Дякую, Тетяно Михайлівно
- Нема за що, звертався
- До побачення
-Дощустрічі
Людина і природа нерозривно взаємопов’язані між собою. Це було завжди. Первісні люди настільки трепетно ставилися до природи, майже обожнювали її. І вогонь, і вода, і земля, і небо… Усі стихії бачилися первісній людині божествами. Та й рослини, і тварини, і птахи. Це трепетне ставлення до природи і зараз жевріє в душі кожної людини. Наприклад, моє ставлення до ластівок. Я дуже люблю ластівок. Приїжджаю в село до бабусі, відкриваю скрипучу дерев’яну хвіртку, обнімаюся з бабусею, п’ю з нею чай, а потім – до річки. Ластівки вже там. Вони кружляють так низько, що крилами нібито торкаються води. У глині стрімкого протилежного берега гнізда ластівок. Там вони вигодовують своїх пташенят.
Жива природа дивовижна. А ще, я знаю, природа лікує. Ті ж собаки і кішки. Дихання собак, як з’ясували вчені, створює в квартирах і будинках протимікробну середу. Не дарма ж нашими предками складені приказки: “Кішка на хворе місце лягає”, “Собака лизне – всі хвороби вилікує”. І як шкода, що в наш час ставлення людини до природи стало таким безжально-споживчим. Людина вирубує ліси, викидає в атмосферу забруднюючі її речовини, отруює воду озер, річок і морів. Хіба це припустимо? Адже ми живемо від природи, дихаємо її повітрям, харчуємося її плодами. І чи надовго вистачить природних ресурсів при такому їх непродуманому варварському використанні? Може, на наш вік і вистачить. А наші діти? Я знаю, багато людей, зокрема, письменників, боролися і борються за природу. Ось, наприклад, відомий письменник Чингіз Айтматов у своєму романі “Буранний полустанок” пише про Арал, який висихає і кожен рік становиться менше, клімат, який змінюється в гіршу сторону, землю, яка скудіє на очах. Ще Айтматов пропонує нам способи використання природних багатств.