Хто знання має, той мур ламає. У світі дикої природи все живе підкорюється одним і тим самим законам: основою для життя будь-якої істоти є інстинкти.Тварини, комахи, птахи народжуються з ними та передають їх своїм дітям. Але навіть ці нерозумні порівняно з людиною істоти протягом життя набувають певних знань, котрі допомагають їм не просто виживати, а жити в кращих умовах. Колись батько прочитав мені розповідь про сороку, котра, не змігши видобути воду з дна глечика, почала кидати в цей глечик камінці і робила це доти, доки вода не опинилася майже на поверхні. Що це, як не винахідливість, знання?Людство вижило й розвинулося саме завдяки знанням. Навички з мисливства, облаштування свого житла, виховання нащадків, здобуті первісною людиною, протягом тисячоліть не просто змінилися, а дуже розвинулись, розгалузились. Чи могла уявити людина середньовіччя, що за кілька століть люди вже підкорять не тільки глибини океану, а й височінь неба? В усі часи жили сміливці, котрі своїми допитливістю та сміливістю стимулювали людство до розвитку, до підкорення нових вершин. Ось, наприклад, Ікар спробував долетіти до сонця на сконструйованих ним крилах, Авіценна, який досліджував властивості різних трав, мінералів, розвивав медицину, Леонардо да Вінчі зробив неоціненний внесок до розвитку великої кількості наукових і мистецьких дисциплін. Численні винаходи таких сміливців століттями складалися в скарбницю людства, деякі з них, наприклад, колесо, журавель на криниці, звичайна голка, сьогодні здаються настільки буденними, що навіть складно уявити, що колись людство не мало таких предметів.<span>Досвід попередніх поколінь не тільки створює основу для життя сучасного людства, але й стимулює його до розвитку вже набутих та отримання нових знань. Підкоривши воду, вогонь, повітря, атом, люди активно підкорюють космос, земні глибини, поглиблюють знання з фундаментальних дисциплін. Протягом усього життя людство навчається й використовує набуті знання, передає їх наступним поколінням, тим самим змінюючи світ і самих себе.</span>
Зима для тварин найважча пора року. З-під снігу вони не можуть добути вдосталь корму, мерзнуть, застуджуються.Готуючись до зими, звірі міняють своє літнє хутро на зимове — густіше й пухнастіше. Ласка, горностай, заєць-біляк «переодягаються» в білу шубу, в ній вони майже непомітні на білому снігу.Багато тварин впадають у сплячку. Жаби, ящірки, тритони, вужі й гадюки влаштовуються в ямах, норах, печерах, під старими пеньками, під купами листя, хмизу, під камінням, в погребах, в підвалах. В одному місці збирається їх часом по п’ять, по десять, по двадцять і навіть більше. Озерні жаби зариваються в мул на дні водойм.В печарах, в дуплах дерев, на горищах старих будинків зимують кажани. Гострими кігтиками задніх лапок вони чіпляються за склепіння печери чи дупла, обгортаються крильцями і повисають до весни.А ось іще один сплюха: їжак. До речі, запасів на зиму він не робить і яблук на голках не носить, як це малюють у дитячих книжках. Тваринка взимку спить, і їжа їй не потрібна. Сплять зимою ведмідь і борсук, але, на відміну від інших, їхній сон чутливий, вони можуть прокидатися.Для того, щоб проспати цілу зиму, восени тварини мусять добре запастися жиром. І витрачають його потім дуже економно: у тварини, яка спить, знижується температура тіла, кров’яний тиск, значно уповільнюється дихання й серцебиття, загалом витрати необхідних для життєдіяльності речовин зменшуються майже в 100 разів.Деякі тварини роблять запаси корму. Під вітроломом, серед каміння і в розколинах ховають частину здобичі хижаки. Багато мишовидних гризунів можна знайти у сховищах горностая, ласки. Лісовий тхір запасає часом жаб. Норка може наскладати в пустотах під кригою при берегах водойм до двадцяти кілограмів риби. Бобри роблять під водою запаси гілок, у заможної бобрової родини може бути їх запасено до п’ятдесяти кубометрів. Білка збирає горіхи, жолуді, сушить гриби. В норах жовтогорлих мишей знаходили до восьми кілограмів насіння, а одного разу навіть 47 кілограмів.<span>Не відстають від тварин і птахи. Горішки ліщини, бука в тріщинах кори ховають повзики. Жолуді й горіхи запасають на зиму сойки. Восени при доброму врожаї вони цілими днями снують біля великих самотніх дубів, набирають у під’язичний мішок п’ять-шість, інколи навіть десять жолудів, летять з ними до потаємного місця, часом досить далеко від дуба, закопують і повертаються за новою порцією. За осінь кожна сойка може влаштовувати понад 2500 схованок. Більшість своїх запасів птаха за зиму розшукує і з’їдає, а решта або дістається іншим тваринам, або весною проростає. Дивишся часом — в чагарникових заростях чи в садку, далеко від дубового лісу, росте дубочок. Це робота сойки</span>
Перший православний храм у Вінниці був заснований у середині ХVІ століття і названий на честь свв. Косьми і Дем’яна. Він був дерев’яним і проіснував до 1832 р.
Придушення польського повстання проти Російської імперії 1830 року обернулось для етнічних поляків, що жили на Поділлі, ще й скасуванням католицьких монастирів. Зокрема, домініканський монастир у Вінниці було скасовано рішенням Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора від 19 листопада 1832 р. Він потрапив до числа десяти католицьких монастирів, ліквідованих у 1831-33 р. як таких, що „не відповідали своєму призначенню через незначну кількість ченців і нестаток засобів на їхнє утримання”. Отож, його приміщення було передано у підпорядкування православного духівництва, і храм перейменували в Преображенський собор.
Собор у різні часи відвідували поважні особи, імена яких вписано в історію. Першим серед таких 1847 року був Микола І з синами Олександром і Миколою. Через рік цар власноручно підписав проект реконструкції собору, яку почали лише 1860 року. 8 травня 1916 р. Преображенський собор відвідував і Микола ІІ, останній російський імператор.
Бував у цьому храмі й один із видатних вінничан — письменник Михайло Коцюбинський. І не просто бував. Тут Михайло Михайлович приймав Таїнства водохрещення і шлюбу. Не обходив храм й Микола Іванович Пирогов, який мешкав поблизу Вінниці цілих 25 років.
2.jpgЄпархіальний архів зберігає відомості й про відвідини храму іншим історичним персонажем – Симоном Петлюрою. “Наприкінці квітня 1920 р. Вінниця втретє стала столицею УНР. 5 травня о 10 годині ранку Головний отаман під звуки маршу вийшов зі свого вагона в супроводі військового міністра Сальського. Хор школярів-залізничників вітав отамана національним гімном. О 10-15 Петлюра прибув у собор”.
Пам’ятають стіни святині й візит сюди у 1920-му році керівника польської держави Юзефа Пілсудського.
Протягом ХХ століття собор двічі закривали. Вперше – 1930 року. Тоді храм перетворили на склад гуми. Вдруге – 1962-го, коли в церковному приміщенні розмістився спортзал.
У 80-х роках у приміщенні храму був розміщений зал органної і камерної музики, що проіснував до 1990 р., коли за рішенням обласної і міської влади собор знову передали Церкві.
Через декілька років над фасадом храму було добудовано дві бані. Приміщення набрало нинішнього вигляду, що має більше спільного з православним храмом.
Преображенський собор є окрасою міста, а його зображення часто використовується як візитівка Вінниці.
--Мам привіт
--Привіт синку,що хотів запитати ?
--Я ,мам ,а яке твоє хобі?
--моє? Я дуже люблю готувати торти?
--А тато ?
--А тато,готує кексики?
--Оце в мене сім'я кондитерів
-Може ти тоже будеш які ось кондитером?
--М...