Народна творчість художнє, народне мистецтво, фольклор, художня творча діяльність трудового народу; створювані народом і що існують в народних масах поезія, музика, театр, танець, архітектура, образотворче і декоративно-прикладне мистецтво. У колективній художній творчості народ відображає свою трудову діяльність, суспільний і побутовий устрій, знання життя і природи, культи і вірування. У Н. т., що склався в ході суспільної трудової практики, втілені переконання, ідеали і прагнення народу, його поетична фантазія, багатющий світ думок, відчуттів, переживань, протест проти експлуатації і гніту, мрії про справедливість і щастя. Що ввібрало в себе багатовіковий досвід народних мас, Н. т. відрізняється глибиною художнього освоєння дійсності, правдивістю образів, силоміць творчого узагальнення.
Багатющі образи, теми, мотиви, форми Н. т. виникають в складній діалектичній єдності індивідуальної (хоча, як правило, анонімного) творчості і колективної художньої свідомості. Народний колектив століттями відбирає, удосконалює і збагачує знайдені окремими майстрами рішення. Спадкоємність, стійкість художніх традицій (в рамках яких, у свою чергу, виявляється особиста творчість) поєднуються з варіативною, багатообразним перетворенням цих традицій в окремих творах.
А вот Художня література: все навпаки. Вона має в творі автора, який пиши за своїм жанром, своєю мовою, пиши різні художні засоби, Твори передавалися з уст в уста людини.
Помагай і захищай природу
Повість Ольги Кобилянської "Земля" (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину й покарання, любові та ненависті.
Марійка та Івоніка Федорчуки все своє життя присвятили землі. Доклавши всіх можливих зусиль, вони стали заможними господарями та виховали двох синів — Михайла й Саву. Склалося так, що єдиною надією старих був працьовитий Михайло, адже Сава не любив нікого й нічого, крім злодійки Рахіри, яка мала значний вплив на хлопця. Сава заздрив Михайлові, до якого люди ставилися приязно.
Все це було передумовами тієї трагедії, яка сталася в родині Федорчуків. Батьки поставили Саві умову: або Рахіра, або земля. Рахіра ж погоджувалася на одруження, тільки якщо Сава матиме землю. Хлопець розумів усю цінність та силу власного господарства, землі, яка мала належати Михайлові, а не йому з Рахірою. Зненавидівши брата, Сава вбиває його.
Провідним мотивом повісті можна вважати слова Івоніка Федорчука, сказані ним на похороні: "Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс та став годний, вона отворила пащу й забрала тебе..."
Дійсно, прочитавши повість, бачимо, що влада землі над селянином безмежна. Це складалося століттями: тільки праця на землі годувала людину, тільки завдяки цьому людина збагачувалася. Якщо поглибити проблематику повісті, відійти від теми села, можна побачити трагедію влади над людиною не тільки землі, але й усього матеріального взагалі.
Ще одна причина трагедії Федорчуків — це слабодухість Сави. Неврівноважений хлопець часто піддавався будь-якому негативному впливу, бачив перед собою тільки одну мету: одружитися з Рахірою будь-якою ціною.
Сава не був покараний офіційно (адже фактичних доказів його злочину не було знайдено), але найстрашнішою карою для нього стала відсутність будь-якої життєвої мети, байдужість до всього, в тому числі й до землі, глибока ненависть з боку батьків та голос власного сумління.
Ще одна героїня твору, Анна, яка кохала Михайла, через кілька років після його смерті вийшла заміж та народила сина. Не забуваючи трагедії родини Федорчуків, Анна вирішила віддати сина до науки, а не до землі.
Повість Ольги Кобилянської "Земля" — це глибока, страшна, переконлива розповідь про трагедію, яка може трапитися, коли матеріальне переважає над духовним, коли збагачення стає для людини важливішим за життя близьких.
Сила волі людини має велике значення для формування характеру. Науково доведено, що характер, як і воля формуються протягом усього життя.
Їх розвиток зумовлений багатьма факторами – від виховання в дитинстві до світоглядів і способу життя дорослої людини. Це все надбані якості. Не можна плутати характер з темпераментом – бо якраз саме останній практично не змінюється. Звичайно, темперамент впливає на реакцію людини в певних ситуаціях. Потім на основі рішень проблем формуються звички, що стали основою характеру. Ось тут і вступає в дію сила волі. Якщо людина готова долати перешкоди на шляху до наміченої мети, то з часом вона виховає в собі вольову рису.
Прояв сили волі неможливий сам по собі. Для будь-якого вчинку необхідний мотив, тобто, те, що викликає бажання зробити що-небудь. Це можуть бути як захоплення, потреби, так і особисті почуття та переживання. У мотивах відображаються сторони характеру. Якщо людина егоїстична, то нею будуть керувати помисли тільки про своє благополуччя, якщо щедра – то вона буде керуватися турботою про ближнього. Але перш за все, щоб здійснити будь-яку дію потрібно докласти певних зусиль, проявити силу волі.
Воля це те, чим людина може розпоряджатися, це усвідомлене управління своїми емоціями і вчинками, внаслідок чого долаються перешкоди, докладаються зусилля і стає можливим здійснення певної мети.
24 листопада 1806 — народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові.
У 1820-х - Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем.
З 1824 — протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу).
<span>1828–1829 - </span>брав участь у російсько-турецькій війні ,
1830–1831 - брав участь у придушенні польського повстання
1849 - брав участь у поході в Угорщину, був контужений.
1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові.
1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки».
1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа».
1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр.
1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно.
1868 - вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв.
18 листопада 1874 р. - помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.
))))))))*************
