Більшість людей нашої країни та й усього світу песимісти або реалісти, але оптимістьв мало. Дуже мало людей вірять в диво та в те що все в них буде добре! Але це неправильно адже потрібно завжди сподіватись на краще . Надія помирає останньою !
Саме перше , що потрібно зробити щоб стати оптимістоп - це повірити , що добро завжди виграє , полюбити себе та інших . Адже без кохання життя сіра та будене...
А взагалі кожен в глубині душі оптимість, адже завжди сподіваєшся на краще . Просто потрібно розвинути у себе це відчуття і все буде добре !
Климко – сирота. щирий, добрий, працьовитий; мужній, вольовий; благородний, чуйний, уважний, турботливий, винахідливий. прагнення навчитися; відповідальний за доручену справу; шанобливе ставлення до дружби . Головний герой виявляє непереборну готовність дійти до заповідної мети, терпляче зносячи важкі випробування. Г. Тютюнник втілив в цьому творі свій ідеал людини у маленькій сирітській душі. Климко носив стільки доброти, милосердя, співчуття до знедолених і стражденних. Він не боявся в 11 років вирушити в далеку дорогу по сіль. Цей маленький лицар ризикував власним життям, щоб врятувати близьку йому людину. Образ Климка вимальовується з автобіографічного життя автора. Вразлива від природи, ніжна душа хлопчика стає ще чутливішою від пережитих подій у дитинстві і ще з малих літ він почувається самотнім, ніким не захищеним мандрівником. Усе своє коротке життя Климко більше піклувався про інших, ніж про себе. Утрати-вши єдину рідну людину, Климко не може опанувати себе, аж поки не виникла потреба опікуватися долею своєї вчительки. Доля немов винагородила хлопчика за високе благородство помислів і вчинків. Але зла було так багато, що воно не дало маленькому добро творцеві лишитися живим. Війна полонила всіх у свої обіймах… . Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. <span>Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей. </span>
Головний герой повісті «Вогник далеко в степу» ― Павло. Він був сиротою, з повагою ставився до старших, був відданий своїм друзям і закоханий у дівчину. Так сталося, що його мати померла, а коли хлопцеві було дев’ять років, батько одружився з тіткою Ялосоветою. Через місяць батька забрали на війну, з якої він так і не повернувся. Жив він з тіткою шість років у половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою. За час оповіді читач спостерігає як Павло перетворюється з маленького хлопчика на дорослу людину. Тітка Ялосовета дуже позитивний персонаж, вона хоч і не була матір’ю Павла, але ставилася до нього, як до рідного сина. Коли Павла не взяли до училища через недостатній вік для вступу, то вона сама привела його до директора і так розхвалила: «Він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. Він підросте. І вчиться ловко…», що директор прийняв його під свою відповідальність. Павло дружив і навчався разом із трьома Василями ― Василем Силкою, Василем Оборою та Василем Кібкалом. Василь Силка любив географію і розповідав про кожну країну так, наче він там був: «…Так жовто, як у Штокаловому садку од абрикос. Банани, апельсини, ананаси…» Василь Кібкало був із трохи заможнішої родини і мав і взуття, і сумку, і сніданок йому з собою давали з дому. Василь Обора ― це мовчазний і кремезний хлопчина, якому завжди хотіло їсти. Усі хлопці товаришували з дитинства, разом ходили до училища і назад по 18 кілометрів пішки й переживали разом труднощі навчання, далекої дороги і першого кохання. Маня — дівчина, з якою дружив Павло і в яку був щиро закоханий. Зі слів самого Павла один вечір, коли він дізнався, про її симпатію повністю змінив його, зробив дорослішим. Майстр Федор Демидович — людина, закохана у свою справу, чудовий учитель, у нього кожен інструмент «сяє, як сонечко». Він вчить хлопців сумлінно працювати, пишатися своєю професією. Поряд із позитивними героями в повісті Гр. Тютюнника «Вогник далеко в степу» зображені і негативні персонажі. Передусім це водій Фріц, через якого Павло отримав сильну травму. Про підступність та жорстокість цього персонажа дізнаємося одразу ж, після першої згадки про нього у творі, коли хлопці вчепилися за його машину, щоб під’їхати до училища, а він їх прогнав. У його душі не заворушилося співчуття доПавла, навіть коли він йшов один рано вранці у страшну заме
Заздрість , лінь , чванливість, самолюбство, сварки
<span>З давніх-давен люди складають пісні про своє життя й працю, про
важливі події країни. Згодом учасники цих подій вмирають, але
залишається пісня. Вона не забувається. її продовжують співати люди.</span><span>І тут перед нами оживає героїчна історія українського народу, його
гордий нескорений дух, безмежна відданість своїй Батьківщині </span><span>В історичних піснях розповідається
про боротьбу нашого народу з турецько-татарськими нападниками, які часто
спустошували міста і села, розправлялися з людьми. Захисниками українського
народу в ті далекі часи були козаки. Вони не шкодували свого життя, обороняючи
рідну землю. </span><span><span> У </span>пісні
"Ой Морозе, Морозенку" розповідається про героїчну боротьбу
українського народу проти панської Польщі. Очолив цю боротьбу Богдан
Хмельницький. Головною силою у цій війні були селяни. Інколи їм допомагали
кримські татари. Але були випадки, коли татари робили грабіжницькі набіги на
міста і села України. </span><span> Мелодія цієї пісні сумна,
бо то за Морозенком вся Вкраїни плаче. Морозенко — славний козак, бився до ночі
глухої. Бій тривав довго, козаків полягло багато, але ворогів — утроє більше.
Морозенка замордували ворогі прокляті. Загинув Морозенко, але пам'ять про нього
житиме вічно. А пісня про нього є заповітом мужності й вірності рідній землі. А
скільки ще є таких пісень. У них відбилась безсмертна і жива історія нашого
народу, справжній характер України.</span><span> </span>