Я згоджуюсь з висловом Олександра Олеся "Тільки той досягає мети, хто іде, тільки той, хто горить, не згорає", бо поставити мету - це дуже мало, треба працювати над досягненням її, а не чекати, коли хтось досягне її за тебе.
Оли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом, І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він доЦесарограда. А сей | Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого] , а тільки про те відаєм що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря,-котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].
А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хори і сестра їх Либідь тут скончалися.
<span>А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян.</span>
Осінь - це дівчина-красуня, яка носить із собою надзвичайно величезні кошики, із яких бере листочки, розмальовує їх у різноманітні кольори і розкидає по цілому світі. Улюблені кольори красуні-Осені - червоний, жовтий, оранджевий і всі їх відтінки. Осінь - це прохолодна пора, не тепла, бо це не тепле літо, однак і не сильно холодна, тому що ще не зима. Осінь разом із собою за руку приводить осінній вітер, осінні дощі, зливи, осіннє повітря. Надворі прохолодно, дихається вільно, живеться спокійно. Кожної секунди із дерева зривається листочок та повільно падає на землю, прикрашаючи її. Осінь не лишк землю прикрашає, а й дерева, вони розмальовує їх у кольлри веселки. Осінь- найгарніша пора року.
Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманність здобуваємо із слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу - це джерела мудрості. Книга - бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємось, вони - узда для тіла і душі. Мудрість - велика. («Повість минулих літ»).
«Книги - морська глибина, хто в них пірне аж до дна, той хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить».