<span>
Читання романів може не тільки
сприяти занурення у світ фантазій, а й надихнути на подвиги. Саме це і
сталося з головним героєм роману Мігеля де Сервантеса Дон Кіхот.
Хитромудрий ідальго з Ламанчі вів звичайне життя і користувався
авторитетом серед сусідів, поки не дістався до власної бібліотеки.
Лицарські подвиги і пригоди так вразили його, що він вирішив, ніби все
це нагромадження безглуздих небилиць - щира правда, що для нього в
цілому світі не було вже нічого більш достовірного. Одягнувшись в зброю
і видершись на стару шкапу, що отримала горде ім'я Росинанта,
новоспечений лицар відправився робити великі діяння.
Володіючи воістину лицарськими достоїнствами - благородною душею і
добрим серцем, хоробрістю і гордістю, порядністю та справедливістю, Дон
Кіхот задався метою звільнити Іспанію від злих чарівників, велетнів і
розбійників.
<span>Не маючи можливості зустрітися зі справжніми суперниками, він
закликав на допомогу уяву - і ось вже кипить бій з вітряними млинами. І
це - ще не самий ексцентричний вчинок. Герой роману намагався битися з
лютими левами, пускався в усі тяжкі, щоб прославити ім'я своєї дами
серця - Дульсінеї Тобосської.
Відірваність Дон Кіхота від реальності просто вражає. Здається, що він
не помічає, в якому часі живе. Тому не випадково його лицарські подвиги
виглядають смішними, а самого Дон Кіхота характеризують як
божевільного дивака, дурня і посміховисько, у якого вітряні млини
кружляють в голові.</span>
Але чи справді ідальго такий дурний? Адже поради, які він давав
Санчо Панси, який став губернатором, відрізняються мудрістю й
докладністю.
Мені здається, що Дон Кіхот - романтик і мрійник, що володіє власним
баченням світу, а його поведінка зумовлена прагненням допомогти, в
силу своїх можливостей, скривдженим, бідним і пригнобленим. На жаль,
сучасники не змогли зрозуміти і оцінити по достоїнству високі пориви
ідальго. І в цьому полягає трагізм його образу.
</span>
Подготовьте былину о Садко
<span>Рассказывается о том,как дед рассказчика были наткнулся на необычное место во время танца.Ноги его перестали танцевать.В этом месте дед увидел клад.Он пришёл туда на следующий день с лопатой, выкопал котёл (думал,что там клад).Увидел баранью голову,медведя и птичий клюв,которые напугали деда,повторяя его слова.Когда добрался до своего куреня и заглянул в котёл,то увидел там только сор.С тех пор дед отгородил это место забором и поскольку там ничего не росло, то туда сбрасывали только мусор.</span>
Возможно, у каждого из нас есть такие моменты, когда чуствуеш себя никому не нужным. Многие из психологов называют это трагедией маленького человечка в современном мире... Я наверное соглашусь с этим высказыванием. Ведь в наше время, время тотальной занятости, загружености, постоянного сидения в сети так трудно найти реальных,живых людей с которыми можно поделиться своими мыслями, выслушать чужие проблемы и не чуствовать себя одиноким...
Кажется, у главного героя етого рассказа были и родители, и сестра, которым он помогал материально. Но почему же в такое трудное время он остался один? На этот вопрос легко ответить: важна не материальная помощь, а умение дать хорошый совет в трудный для человека час, поддержать морально... Именно это понадобилось ему после превращения.....
ПРОДОЛЖАЙТЕ В ТОМ ЖЕ ДУХЕ))) ЗАРАНИЕ ИЗВИНЯЮСЬ ЗА ВОЗМОЖНЫЕ ОШИБКИ, ТАК КАК ГОВОРЮ НА УКРАИНСКОМ...
Мудрость в них заключается и чем взрослее становишься, тем больше понимаешь, что в них скрыта многовековая мудрость