Рідне гніздечко – саме так юні пташенята називають батьківський дім. Це місце, де завжди люблять, де чекають і підтримують. Дух рідного дому назавжди залишається з нами, він тече в наших жилах.
Часто можна почути вислів: «Скрізь добре, а вдома краще». Справді, рано чи пізно кожен із нас захоче покинути батьківський дім. Хтось у пошуках кохання, хтось у пошуках нового життя чи визнання. Але немає того, хто хоч на секунду зміг забути теплі материнські руки, ніжну посмішку тата, домашній затишок, тепло. Напевно, в усьому світі ціннішого скарбу не знайти.
І от, після довгої розлуки ти знову на порозі рідного дому. П’єш воду зі старої криниці і вона здається найкращою, цілющою. Ласуєш яблуками в садку і вони здаються найсмачнішими. У цьому місці все завжди буде най, бо отчий дім — твій дім. І щасливим він буде там, де живе міцна родина, де панує любов і дружба, де лунають дзвінкі дитячі голоси. Там, де за широким столом сидить уся родина: бабуся й дідусь, мама і тато, брати, сестри і навіть коти.
Де гарна сім’я — виростають чудові діти. Тому особливу роль потрібно приділяти вихованню молодого покоління. Справді хороших виховних успіхів можна досягнути в родині, де панує мир, взаєморозуміння, тепло й щира турбота. Тож варто навчати дітей любити, поважати отчий дім аби з покоління в покоління передавалися справжні родинні цінності.
Ответ:
Окремі дослідники пояснюють написання Щоденника російською мовою тим, що це не був інтимний щоденник, а "журнал", що розраховувався на майбутню публікацію.
Відомий український поет і письменник І. Франко казав: «Пісня і праця – великі дві сили!» Давайте замислимося, чому це «сили»? Споконвіку живе в Україні пісня, поєднавши в собі пристрасне, емоційне слово з чарівністю музики. Вона супроводжує людей все життя – від колиски до могили, бо немає події або такого почуття, що не знайшло б свого відображення в пісні. Ніжна пісня кохання, весільна співанка, бойовий гімн, нарешті – пісня-голосіння над померлим. Вона, як і доля народу, виростала на хлібі, історичних подій. Цілі історичні періоди відомі нам саме з пісень.
Не завжди ми знаємо авторів пісень – багато серед них безіменних, але відомі імена їх творців оповиті легендами. А скільки було безіменних козацьких кобзарів, що славили рідний край, підтримували бойовий дух ваших славних лицарів і самі часом гинули разом з вояками! Шсні-думи зберегли для нас, нащадків, як пам’ять про славні подвиги і героїзм захисників Вітчизни. За словами знову ж таки
І в мирні часи пісня поруч з нами. Існує безліч прекрасних пісень, що прославляють волю і незалежність цашої Батьківщини, підкреслюють безсмертну красу нашої мови.
«Роздавав Бог скарби усім країнам, але забув Україну. Підійшла вона до ігього та спитала: «А що ж мені даси, батьку?» Замислився Бог, адже роздав уже псі свої скарби, і сказав: «Нехай буде пісня…» І стала пісня частиною життя України…» Не менше значення мали для українського народу й думи. Бо в піснях і думах – уся наша духовна міць, наша історія, наше майбутнє.
Візьмемо «Думу про Самійла Кішку». В ній розповідається про втечу на-іюдного героя, захисника Вітчизни, Самійла Кішки з турецької неволі. В його образі втілені кращі риси справжнього козака: сміливість, сила, кмітливість, волелюбність, які мають бути взірцевими для нащадків.
Дума «Хмельницький і Барабаш» розкриває образ великого українця – мудрого гетьмана, талановитого полководця, полум’яного патріота Богдана Хмельницького, протиставляючи йому образ зрадника Барабаша.
«Дума про Марусю Богуславку» змальовує образ справжньої української дівчини – ніжної, красивої, але водночас сильної, сміливої, здатної на самопожертву задля врятування своїх співвітчизників.
Дума «Світ великий, край далекий, та ніде прожити…» описує трагічні сторінки нашої історії, показуючи тугу й біль українського народу через зруйнування Запорозької Січі:
* «А вже ж москаль Запорожжя кругом облягав…
* А вже ж москаль, а вже москаль Січ обступав…
* А москалі не дрімали, запал обдирали,
* А московськії старшини церкву грабували».
Тепер поговоримо про пісню. Багато віків вона супроводжувала українців [Протягом усього життя. Новонароджена дитина чула першу в житті й, мабуть, ааикращу і наиніжнішу пісню – материнську колискову. Підростаючи, вона еама починала співати пісні: навесні – веснянки, влітку – купальські, взимку – колядки, щедрівки тощо. Потім приходило перше кохання, а. а ним – ліричні, задушевні пісні. Далі – весілля, яке, звичайно, не обходилося без пісень весільних. Родинне життя приносило нові радощі й клопоти, які виливалися у родинно-побутових піснях. І так – до самої смерті: у радості й у горі, крізь сміх і крізь сльози пісня була поруч із людиною. Неперевершені пісні створив український народ про своїх героїв – запорозьких козаків. Кращі їхні риси – мужність, хоробрість, вірність рідному народові – відтворено в образі легендарного Байди.
Пісні й думи – це наша історія, традиції, втілення народної мудрості, духовності, моральності. Тому ми маємо цінувати їх, вчитися з них бути гідними синами і доньками своєї Батьківщини й передавати ці безцінні скарби наступним поколінням.
Андрій Чайковський у повісті «За сестрою» змалював трагічний період життя українського народу. Татаро-турецькі завойовники нападали на міста і села, руйнували їх, палили, людей забирали в полон.
Сумна доля спіткала й село Спасівку. В одну мить залишився Павлусь без матері, діда, втратив він і любу сестру Ганю: «Тепер уже нікому його боронити, і він проліз поза хату і сховався в бур’яні». Хоча Павлусь був ще малим хлопчиком, він зрозумів, що є єдиним захисником і визволителем своєї сестри. Всього довелося зазнати на довгому шляху до Криму. Хлопчик залишає козаків, старшого брата і батька і їде за сестрою. Для цього треба було бути сміливим і відважним. Таким і був Павлусь. А ще він дуже любив свою сестру. Коли Недоля дізнався, що завзяте хлоп’я поїхало шукати сестру, сказав: «Як хлопець з нього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде».
Довелося Павлусеві зустрітися з татарами, його і продавали, і приставляли до роботи, і карали. Та навіть у таких умовах він не втрачав почуття власної гідності, виявляв розум, кмітливість і винахідливість. У міру своїх сил він допомагає козакам, які потрапили в неволю, випрошує волю своєму землякові Остапу Швидкому.
Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-гірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
Андрій Чайковський у повісті «За сестрою» змалював трагічний період життя українського народу. Татаро-турецькі завойовники нападали на міста і села, руйнували їх, палили, людей забирали в полон.Сумна доля спіткала й село Спасівку. В одну мить залишився Павлусь без матері, діда, втратив він і любу сестру Ганю: «Тепер уже нікому його боронити, і він проліз поза хату і сховався в бур’яні». Хоча Павлусь був ще малим хлопчиком, він зрозумів, що є єдиним захисником і визволителем своєї сестри. Всього довелося зазнати на довгому шляху до Криму. Хлопчик залишає козаків, старшого брата і батька і їде за сестрою. Для цього треба було бути сміливим і відважним. Таким і був Павлусь. А ще він дуже любив свою сестру. Коли Недоля дізнався, що завзяте хлоп’я поїхало шукати сестру, сказав: «Як хлопець з нього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде».Довелося Павлусеві зустрітися з татарами, його і продавали, і приставляли до роботи, і карали. Та навіть у таких умовах він не втрачав почуття власної гідності, виявляв розум, кмітливість і винахідливість. У міру своїх сил він допомагає козакам, які потрапили в неволю, випрошує волю своєму землякові Остапу Швидкому.Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-гірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
Удачи :)
