Дзвіночки - це ударний музичний інструмент з ніжним, легким, прозорим звучанням. Дзвіночки також називають металофоном. Основа інструменту - набір металевих пластинок, що закріплені на дерев'яних брусках; вони трохи схожі на як клавіші у фортепіано. Грають на дзвіночках зазвичай паличками або молоточками, але деякі різновиди дзвіночків мають клавіші.
Ответ:
Я повністю згодна із твердженням До. Фішера: «Роби радість іншим! І ти побачиш, що радість радує». У реальному житті теж завжди існують люди, готові поділитися радістю із іншими. Даруючи її навколишньому світу, смердоті і сам отримують натомість добро, любов й теплі усмішки
І мене надзвичайно тішить тієї факт, що таких людей чимало на нашому білому світі. Вони є. Вони живуть поряд з нами Я теж люблю дарувати людям відчуття, хоча б миттєве, радості, бо я — людина-веселка, людина-свято. Кажу для інших, живу для інших, усміхаюся до зовсім не знайомих Мені людей. І із того моя душа наповнюється радістю... Отже, радість, щастя навколо з'явдяютьея тоді, коли ми сам намагаємося «так просто» дарувати свою усмішку, свій літній настрій й добро тім, хто живе поряд з нами.
Після першого уроки однокласниці зустрілися в шкільному коридорі, хотіли поділитися своїми враженнями від їх поїздки у музей Тараса Шевченка.
- Привіт, Ганусю, як справи? Я дуже вражена нашою невеликою подорожжю. А ти? - спитала русява дівчинка, дивлячись своій подрузі у вічі.
- Привіт, Софіє. В мене все чудово, після нашої поїздки я стала краще розуміти про те, що говорить наша вчителька з української літератури. Авжеж, одна справа - уявляти, а зовсім інша - бачити своїми очима, - захоплено розповідала подружка Софії, поки вони обидві ходили по коридору.
- Погоджуюсь з тим, що сприймати інформацію стало значно легше. Та це тільки початок! Я дуже зацікавилась цим письменником, його дитинствои та значенням його творів для нас, молодого покоління.
- Це дуже добре, що ти цим зацікавилась, знання ніколи не бувають зайвими. До того ж знання таких талановитих людей, що жили нашою країною та кохали її усім серцем.
- Може, сходимо у бібліотеку, щоб знайти більше матеріалу про Тараса Шевченка? - запрпонувала Гануся.
- Звичайно сходимо! - погодилася дівчина. І вони, сміючись і жартуючи, побігли до шкільної бібліотеки.
<u>Злякавшись</u>, Іванко швидко накивав п*ятами.
<u>Розсердившись</u>, він вирішив їм дати відкоша.
<u>Приїхавши</u> до столиці, Олена вирішила за всяку ціну в ній зостатися.
<u>Ідучи</u> на зустріч він розумів, що невірний крок може все звести нанівець.
<u>Забрехавшись</u> серед друзів, Андрій набрався сорому.
