З чого сміється Мольєр у комедії "міщанин-шляхтич"? Мольєр (Жан-Батіст Поклеп) - драматург, поет, актор - створив чудові п'єси, шо дотепер не сходять зі сцен багатьох театрів світу: "Тартюф", "Дон Жуан", "Мізантроп". І однією з найкращих, найяскравіших його комедій є "Міщанин-шляхтич", де автор намалював сатиричний образ буржуа. Перед нами міщанин Журден - головний герой п'єси, що намагається з мішанина раптом перетворитися на дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в нього є головне - гроші. Є гроші, але немає елементарної освіти, пристойних манер, і головне - немає розуму, він безпросвітно дурний. На старості літ Журлен надумав вивчати філософію (тут він робить велике "відкриття": виявляється, він розмовляє прозою!), займатися музикою, танцями, фехтуванням. Він усерйоз вважає, що, здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але не виконують і не думають виконувати її. Та й "шляхетні" науки якось не укладаються в голові дурного міщанина. Його дружина намагається звернутися до розсудливості свого чоловіка і просить припинити незліченні витрати, але той нічого й чути не бажає. Прагне навести на розум свого пана і служниця Ніколь, і при цьому видно, наскільки бідна неосвічена дівчина розумніша за свого хазяїна. Журден такий дурний, що навіть комічну присвяту в "мамамуші" сприймає всерйоз. Здавалося б, бажання Журдена набратися розуму гідне поваги. Але який же смішний він, коли хоче зробити це за кілька днів! Мольєр глузує з безмежної тупості Журдена. І на прикладі міщанина зайвий раз показує, наскільки низькою та неотесаною може бути навіть багата людина, яка вважає, що за гроші можна купити розум. Але сміється великий драматург не з конкретної людини. Він висміює прагнення наслідувати якісь зовнішні ознаки вищого соціального стану, не змінюючись внутрішньо. Головне не в титулі, не в костюмі, - стверджує Мольєр. Честь і достоїнство, розум і освіченість не купуються.
Барышню Крестьянку звали Лиза, у нее не было матери, отец её балывал. Она переоделась в крестьянку что б увидеть свое возлюбленного. У него тож мамы не было. Их отцы не ладили. Потом померились и они поженились
Литература и музыка тесно взаимосвязаны. Если бы не было музыки, литература многое бы потеряла. Например, некоторые стихи становятся песнями, благодаря музыке они сильнее воздействуют на людей. Не все люди могут красиво и проникновенно читать стихи, гораздо больше людей поет песни. Песни и запомнить легче, чем стихи. Без музыки не стало бы музыкальных сказок, не было бы произведений, описывающих волшебную силу музыки, даже бы басен некоторых не стало, люди бы никогда не увидели балет.
Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, допомагати і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших хоч трішки кращим.
<span> У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим. </span>
<span> Отже, не мою думку, щастя не приходить саме, а дістається часто важкою працею.</span>
