ОЛЕКСАНДР ГРІН
Віра у силу надії та справжнього кохання у повісті-казці Олександра Гріна «Пурпурові вітрила»
Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.
Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання — ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям». Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, «нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості», — пише про Ассоль Грін.
Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на «чарівне художнє полотно», купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання.
- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися — стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми.
Усе можливе в цьому світі! Головне — вірити...
Биография, история жизни Бажова Павла Петровича
Павел Петрович Бажов, русский и советский писатель, родился в 1879 году 27 января (15-го по старому стилю) на Урале. Отец Бажова был мастером на горнодобывающем заводе в городке Сысерть. Его родители имели фамилию Бажевы, тогда она так писалась. Отца звали Пётр Васильевич, он работал в пудлингово-сварочном цехе металлургического завода. Мать будущего писателя была кружевницей, и это ремесло рукодельницы было большим подспорьем в семье.
Сначала у писателя был псевдоним – Колдунков, это было мальчишеское прозвище. Писатель и позже пользовался этим псевдонимом. Семья мальчика часто переезжала с одного завода на другой, впечатления детства у Бажова стали основой для творчества, они были самыми яркими. В гимназии Бажов учиться не мог вследствие высокой платы за обучение. Самой низкой была плата в Екатеринбургском духовном училище. После земской трёхлетней школы Бажов был зачислен в духовное училище, где не надо было покупать форму и снимать квартиру, так как квартиры снимались самим училищем. Учились в училище преимущественно дети духовенства, готовили из учеников служителей церкви. Закончив училище, Бажов поступил в 14 лет в Пермскую духовную семинарию и проучился там шесть лет.
В 1899 году Бажов закончил семинарию, перед ним встал выбор – поступать ли в Киевскую духовную академию или поступить в университет. Однако, выбор университетов для семинаристов был ограничен, этот путь был практически закрыт. Можно было учиться только в Дерптском, Варшавском или Томском университете. Вариант с Киевской духовной академией (учеба там была на полном содержании) был также отвергнут.
Бажов принял решение учительствовать в начальной школе в глухой уральской деревне. Первое место работы находилось в деревне Шайдуриха. Это было местечко, населённое старообрядцами.
Работая в школе (он преподавал русский язык), Бажов постоянно пополнял свой писательский багаж, много ездил по Уралу и занимался журналистикой. Он собирал фольклор, записывал рассказы рабочих, изучал труд камнерезов, сталеваров, гранильщиков и оружейников Урала.
Мой любимый герой – Данила из сказа П. П. Бажова «Каменный цветок».
Герой нравится мне тем, что он – мастер своего дела. Его больше всего
волнует саморазвитие, ради него он пожертвовал всем. Это путь каждого
творца.
Будучи 12-летним сиротой, мальчик попал в ученики к Прокопьичу. Тот
дал ему материал и изумился, ведь Данила уже знал, как работать. У него
были удивительные способности. Пожилой мастер стал учить его, но вскоре
ученик превзошел его. Барин оценил его талант и дал возможность
трудиться, не переставая. Жизнь Данилы наладилась, он даже сосватал
Наташу. Но жениться решил только тогда, когда создаст чашу небывалой
красоты. О ней он слышал лишь в легендах. Они гласили, что существует
Царица Медной Горы, которая забирает к себе лучших мастеров. Он пошел к
ней, невзирая на опасность. Найдя ее, он обрел и то вдохновение, которое
искал. В его упорстве я узнал себя. Мне тоже близка эта
целеустремленность. В любимом деле я тоже хотел бы достичь успеха,
сделать что-то такое, о чем не забыли бы потомки. Поэтому мне и нравится
этот персонаж.
Я считаю, что в этом герое автор изобразил настоящего профессионала,
которым должен стать каждый из нас. Это очень вдохновляющий образ. Как
Данила нашел свой каменный цветок, так и я хочу достичь своей цели.
Выскочка - это сорока, которая пошла вразрез с правилами сорочьего общества и пыталась по-своему стащить кость у лайки. В результате она осталась без хвоста, за что и ругали ее потом члены их сорочьей семьи.