Ватажок тухольськоі громади,батько Максима Беркута,сміливий,справедливий,чесний,відважний чоловік,який захистив тухольщину від монголів. Сорі,більше незнаю))
Марічка Гутенюк — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.
Цитатна характеристика :
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
— Нічьо... В мене є другі... май ліпші».
«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»
«Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки»
«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати пісні».
«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки співати залишу».
Ответ:
Мені сподобалась казка Василя Симоненка «Цар Плаксій і Лоско- тон». В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: «всі сльозливі через край». Цар домагався, щоб в країні плакали «всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!» І зовсім сутужно прийшлось би жителям тієї країни, якби не жив серед них «добрий дядько Лоскотон». Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив «до усіх голосний та щирий сміх». І навіть коли доброго чарівника ув'язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна — «розвалив поганський трон».
Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які постійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. «Цар Плаксій помер від сміху», а Лоскотон «живе й понині!» Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.
Объяснение:
Юлькові все легко давалося, а Славкові ж навпаки
Юлько завжди був відкритим та дружелюбним, а Славко завжди заздрив
юлько завжди добре думав, славко ж міг прийняти рішення в цю ж хвилину
Юлько збрехав, а Славко повів себе благородно