Ці дуби, що небо підпирають, певне, ще Батия пам*ятають.
Надворі було так тихо, що навіть шелест листя здавався великим шумом.
Хоч земля вся укрита снігами,моє серце в цвіту.
Досить складно людині, коли вона не має ніякої точки опори.
Залишалася одна особа, яка не припиняла мене підтримувати.
Варто пам*ятати, що традиції прикрашають життя.
Хоч як мене не просіть, я не можу писати вірші.
Так вийшло, бо створене власними руками дороге.
Мабуть, почну писати, як велить чисте сумління.
Я дуже хочу перемогти, але не збираюся вставляти палиці в колеса своїм конкурентам.
<span>ОСІНЬ .
Літо було веселим і пролетіло швидко . Настала осінь . Дивлюся у вікно. Діти йдуть до школи , дерева міняють вигляд , трава вже не така зелена. Дощ іде не сильний , з'являються калюжі . Сонце світить не так яскраво , як влітку , а якось тьмяні й сумно. Листя падають з дерев : червоні , помаранчеві , майже золоті . Повітря сповнений свіжості після дощу . </span>
-Привет.
-Привет.
-Как дела?
-Хорошо. У тебя как?
-У меня тоже хорошо.
-Ты завета придешь на танцы?
-Да. А ты?
-Я тоже.
-Ну тогда увидемся.
-Да.
-Пока.
-Пока.
Гудуть холодні, злі вітри.
Шуркотить золотаве, гарне, осіннє листя.
Павуки невпинно мережать.
Я поширила речення другорядними членами. Можна поширити ще й звертанням або вставним словом. Ще наприклад:
Напевне, павуки невпинно мережать. Тут я поширила реченням вставним словом.
Думаю, допомогла.