Сільськогосподарськи наголос на слог да.
Звичайнісінького теплого літнього вечора загралась я у дворі з друзями так довго, що вже й зірки на небі з'явились. Та саме вони нас і цікавили. Зручно вмостившись на лавці, ми зачаровано спостерігали за тим, що діється в небі.Там було фантастично красиво: зірочки перемигувались, спалахували різними кольорами і навіть рухались, ніби грали у піжмурки. А може це рухаються космічні кораблі з інших планет? Отак ми сиділи, задерши голови, розглядали небо і мріяли про космічну мандрівку...<span>Коли це зненацька одна яскрава кулька в небі почала стрімко збільшуватись. Це означало, що вона наближається до Землі. І яким же було наше здивування, коли та куля приземлилась просто у нашому дворі! Вона лежала у дитячій пісочниці - велика золотиста та сяюча. Ми трошки злякалися і дивились на все, що відбувається, затамувавши подих. Потім сталось дивовижне — куля розкрилась шістьма пелюстками, наче квітка! Всередині кулі-квітки ми побачили великий екран, на якому світилося слово «ПРИВІТ!» різними мовами. Зрозумівши, що з нами хочуть познайомитись, ми помаленьку наблизились до пісочниці. Всередині кулі, біля екрану, ми побачили кнопки з літерами — клавіатуру. Насмілившись, я швидко натиснула шість кнопочок: «П», «Р», «И», «В», «І», «Т». Екран погаснув, а за мить на ньому з'явився напис: «ВАС ВІТАЮТЬ ЖИТЕЛІ ПЛАНЕТИ РОМАШКА!» Клацаючи по різнокольоровим кнопкам, ми почали жваво спілкуватись. Прибульці також показали на екрані чудові краєвиди своєї планети, яка була заселена квітами, що вміють розмовляти віршами. Ось один з них:</span>Діти — діти,Ви, як квіти!Таня — маленька,Голівка біленька.Оля — чорнява,А Жанна — русява!Ми ще довго перемовлялись, римували та сміялися. А наші матусі вже кликали нас додому. Ось чарівна куля зачинилась і плавно полинула у темінь нічного неба. Радісні та збентежені ми розійшлись по домівках.А на ранок весь наш двір розцвів фантастичним килимом із ромашок! Не вірите? Вони ще й дотепер кожного літа квітують у моєму дворі.<span>
</span>
Бывает так, что ты встаешь утром с чудным настроем приготовить какой-нибудь супер - пупер королевский обед презрительным взглядом: «Скажи спасибо, что не выставили за дверь». Может ли продавец помочь дельным советом при выборе продуктов и совершенно бескорыстно нарезать вам двести грамм колбасы, «Только не такими огромными ломтями, а мелко», мы и попытались выяснить в качестве журналистского эксперимента.
Признаюсь сразу – я долго не могла начать этот эксперимент – боялась. Очень. Придти в магазин и попросить сделать какие-нибудь нехитрые манипуляции с продуктами – типа «завернуть каждый апельсин в отдельный пакетик. А лучше даже не апельсины, а персики», это не для меня. Не могу я заставлять ни в чем не повинного продавца это делать. Уверенности добавили только многочисленные рассказы друзей и знакомых о том, что именно ОНИ обсчитывают нас и портят нам настроение. Первой подопытной стала продавец колбасных изделий на центральном рынке. Она привлекла мое внимание тем, что уплетая мороженное не стала обслуживать молодую семейную пару, не захотела их обслуживать. А когда закончила есть и встала, громко произнесла: «Ну неужели не могли дождаться?» И не смотря на это, пара вернулась и даже что-то купила. Когда супруги удалились, я хладнокровно произнесла:
<span>- Мне двести грамм колбасы. </span>
Продавец, не зная подвоха, охотно отрезала мне нужный кусок и завесив, протянула мне. Но это было только начало:
<span>- Девушка, будьте добры порежьте мне её, пожалуйста. </span>
Продавец еще раз посмотрела на меня, потом на колбасу. Развернула пленку, вооружившись ножом, и порезала небольшими кусками.
<span>- Вам так? Может я ее помельче нарежу?, - спросила она. Увидев, что продавец с полной готовностью будет мне кромсать мою только что купленную колбасу, я решила больше ее не мучить. </span>
- Всех конфет по одной каждого вида, завесьте, пожалуйста, - через минуту я испытывала уже терпение продавца кондитерского отдела. Перед ней располагались более двух десятков конфет различных сортов.
- Да вы что? С ума, что ли сошли? Я их все только полдня считать буду! Нет! И не уговаривайте. Нет, девушка! Вы выберете, каких вам надо. Но каждого вида взвешивать не буду.
<span>- Хорошо, - иду я на уступки, - не всех. Только вот этих. И показываю на половину ее ассортимента по левую сторону от неё.</span>
