Бабусині руки
<span>
Я з бабусею своєю
</span><span>Дружу давно-давно.
</span><span>І ми, - скажу вам, - з нею
</span><span>В усьому заодно.
</span><span>Така моя бабуся –
</span><span>Найкраща у житті.
</span><span>А руки ж у бабусі –
</span><span>Ну просто золоті!
</span><span>Вони що хочеш вміють,
</span><span>Скрізь роблять чудеса:
</span><span>То місять щось, то миють,
</span><span>Подивишся – краса!
</span><span>Так товсто мажуть пінку.
</span><span>Так щедро сиплять мак.
</span><span>Працюють без спочинку,
</span><span>А пестять ніжно так.
</span><span>І в хаті, і на дворі
</span><span>Пороблять все як слід.
</span><span>То чистять щось в коморі,
</span><span>То варять нам обід.
</span><span>Як смеркне – тіні дивні
</span><span>Сплітають на стіні:
</span><span>Казки такі чарівні
</span><span>Розказують мені.
</span><span>А там нічник засвітять,
</span><span>Онучка щоб міцніш спала.
</span><span>Мабуть, немає в світі
</span><span>Таких хороших рук!
Лев Квітко
</span>
Вода,що тече з гір,тиха і прохолодна.
може так)
Висока, як гора.
А човен, як срібний птах (з вірша)
Твої очі глибокі, як озеро.
М'які, як хмари
Запашна, як трава.
Корені ті, як дерева.
Знаю порівняння не дуже вдалі...
1. «Києве мій» - звертання не є членом речення. Ти - підмет, у серці - обставина, завжди - обставина
2. «Буває» - встане слово не є членом речення. Сліпну - присудок, часом - обставина, від краси - обставина
