На мою думку, Івась після зустрічі зі своїм батьком ніколи вже не зустрічав його.Але з часом він все ж таки дізнався ,як вчинив його рідний батько з ним і з Катериною.Після того Івась став ще більше зневажати москалів.Можливо він і поїхав би помститися батькові за такий егоїстичний та жорстокий вчинок. Хлопець пішов би до Запоріжжя у козаки, і там ще більше відстоював міцний дух нашого народу.
За грядою віків, за сивою пеленою часу бачаться мені мої далекі пращури, "добрі та нехитрі”, які понад усе на світі любили сіяти та ростити хліб, обробляти землю-годувальницю. Не одне століття відділяє нас від тієї знаменної доби, коли перші князі починали організовувати Київську державу, коли жили і відважно боролися, захищаючи свої кордони, Володимир Великий і Святослав, Роман і Данило Галицький.
<span>А скільки подвигів, скількох велетів духу народила за роки свого існування Запорізька Січ! Богдан Хмельницький та Іван Сірко, Петро Сагайдачний і Тарас Трясило, Максим Кривоніс та Іван Богун… А скільки безіменних героїв-лицарів, які, боронячи південні рубежі України, визволяючи полонених з рабства, примушували здригатися татарських ханів, спопеляли фортеці султанів, громили добірні полки польських шляхтичів. Стамбул і Кафа, Синоп і Трапезунд, мабуть, і досі пам’ятають запах порохового диму з козацьких мушкетів. </span>
<span>Гордістю нашого народу була і залишається діяльність одного з найвидатніших політичних провідників козацької України — гетьмана Івана Мазепи. Своїм політичним і дипломатичним талантом, ерудицією та культурою він зміцнив авторитет гетьманської України. </span>
<span>XIX століття виплекало чи не найбільших велетів української духовності — Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка. І це попри те, що в нашої нації у ці лиховісні часи російський "старший брат” намагався відібрати все — від мови до "латаної свитини”. </span>
<span>Але, напевно, така вже доля нашого народу — жити і виживати, через дар пам’яті бути невмирущим. </span>
<span>Людина — це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, призначеним для якихось практичних цілей, не просто відображенням Божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. Людина, з точки зору християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття. Призначенням людини, як вчить Біблія, є творити добро. </span>
<span>Людина безсмертна не лише в релігійному розумінні, але й у своїх ділах. Усе, що кожен із нас зробить, матиме свій слід у майбутньому і, таким чином, стане вічним, хоча самої людини давно вже й не буде. Найзагальніше покликання кожної людини — жити. І жити гідно. Часто ми "купуємося” на зовсім дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя нецікавим і примітивним. Крім основного призначення, кожен з нас, я вважаю, має своє особисте покликання. Бог кожного з нас знає і любить, і кожного наділяє тим чи іншим талантом, чи якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. Навіть якщо не відчуваємо у собі здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то все одно можемо розвивати в собі щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам дуже часто бракує у житті. Для кожного з нас дуже важливим є те, як ми зуміємо повестися у дріб’язкових, буденних справах. Бо часто людина грішить тим, що будує якісь величезні плани, мріє про високе життя і не вміє бути уважною до щоденних потреб своїх ближніх. </span>
<span>Цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. Люди повинні жити в дружбі, злагоді, допомагати один одному. Але та допомога тільки тоді буде шляхетною, якщо вона є безкорисною. Ми з самого дитинства живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню потребу якогось ставлення до них. Вже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. І, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують нас, дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять і піклуються про нас. Мама не сподівається якоїсь особливої нагороди від дитини; вона просто любить її, і цього їй досить. Так може будуватися і суспільне життя. </span>
Рідний край – це місце, де я народився, місце, яке мені дуже дорого. Мені дорогий рідний край, тому що я тут народився, перший раз почав ходити, говорити, вчитися. Тут я вперше пішов до школи, в перший раз святкував день народження, Новий рік та інші чудові свята. Тут мої родичі, моя сім’я, друзі, знайомі, з якими я проводжу дуже багато часу, і з цими людьми пов’язано багато приємних вражень.
Я впевнений, що у кожної людини є приємні і хороші спогади про рідний край. Рідний край – особливе місце, все тут рідне, знайоме. Люди, що народилися в одному краї і що зустрілися в іншому місті або країні, щиро раді зустріти земляка, навіть якщо його не знають.
Природа тут особлива, не така, як в інших місцях . Мій рідний край гарний у будь-яку пору року. Влітку мені подобаються зелені простори полів і лугів , восени – золотисті березові гаї, а взимку – білі замети і сніжинки, що повільно летять до землі, хуртовини і іскристий на сонці сніг. Кожна квіточка знайома, кожна стежинка, і навіть не хочеться нічого зривати, знаючи, що це росте на рідній землі.Природа рідного краю – це не тільки краса пейзажів, але ще й стан душі, надзвичайно гостре відчуття справжньої Батьківщини, яке кожна людина трепетно зберігає в собі довгі роки. Безтурботність долин і полів, велична гордовитість лісів, неспішні річки і дзеркала озер, мінлива волелюбність моря – всі ця природна краса воістину прекрасна.
Ух, як піднімається вітер! Які темні важкі хмари йдуть зі сходу! Чується грім. Блискавки на обрії б'ють прямо в землю. Іде гроза
Грози влітку особливо сильні, і не знаєш чого від них чекати. Вітер підсилився. Дерева гнутися. Починає темніти, хмари закривають сонце. Гуркіт грому й через кілька секунд починають блискати блискавки
Ще один гуркіт грому й пішов сильний дощ. Блискавки ще більше почали блискати з усіх боків. Бах! Блискавка вдарила в старий високий дуб. Він затріщав, але зумів устояти. Скільки століть він переживає такі грози
Молоденькі берізки гнутися до самої землі. Вітер так хоче показати влада над ними. Важкі хмари нависли над самою землею, що несуть вони із собою? Ще один гуркіт грому й пішов град. Великі крижини почали падати снеба.
Під таким градом ніхто не встоїть. Пари мінут і град припинилася, затих і вітер, немов зрозумів, що тут він неспроможний і вирішив здатися. Важкі темні хмари розсіялися, немов нагулявшись удосталь, вирішили відпочити
Але вони ще сюди обов'язково повернутися. Засяяло сонце, а на обрії з'явилася веселка. Веселка сповістила про те, що бура пройшла, і можна тепер побігати по мокрій траві й теплих калюжах. Ах, як свіжо й легко дихається після грози
Земля умилася, стала чистіше й світліше.
І. За широкими полями... був колись веселий край
1) Україна
2) Народження Тараса
3) Бабине пророцтво
ІІ. Дитинство Шевченка
1) Дитяча мука
2) З сестрою
!!!. Бурлакування
1) Хлопчачі мандри
2) Тарас пропав.
3) Чумакування малого.
IY Cумні розповіді про злидні
1) Оксана
2) Курінь
3) "Молодий - молода"
Y В гості до діда
1) У діда
2) Спів кобзаря
3) Розповіді про гайдамаків
4) Народні пісні
YI. Тарасова наука
1) "Щось вийде, а що - буде видно колись"
2) Навчання з-під різок
3) Тарасова мрія про книжку
4) Крадіжка
YII Важкі часи
1) Смерть матері
2) сімейні негаразди
3) В наймитах
<span>4) "Важко жити, а я же хочеться жити"</span>