Барыня была злая не добра к Герасиму она заставила утопить самого
Я хочу рассказать вам о книге, которую мой дедушка читал моей маме, когда она была маленькой.
И вот недавно эту книгу мама порекомендовала прочитать и мне. Мои впечатления после прочтения этой книги трудно передать словами. Но я всё же попробую поделиться с вами этой замечательной историей.
Действия рассказа произошли в самом обычном городе, с самыми обычными детьми-пятиклассниками. Брат с сестрой, которых звали Карик и Валя., были очень дружны со своим соседом профессором Енотовым Иваном Гермогеновичем.
Как-то раз ребята пришли к профессору в гости и, не обнаружив Енотова дома, без спроса зашли к нему в лабораторию, куда им вход был строго-настрого запрещён. Отсутствие профессора не остановило ребят, а только подстегнуло их любопытство. Зайдя в лабораторию ребята увидели множество колб и пробирок, в которых что-то дымилось, бурлило и шипело. Их на столько захватило разглядывание всего этого, что они потеряли счёт времени. И тут Карик нашёл на подоконнике маленькую коробочку с неизвестным порошком. Он тутже предложил попробовать этот порошок Вале – может быть он сладкий? Вали сначала отказывалась, но брат смог уговорить сестру. Они попробовали порошок и вдруг стены вокруг них начали расти. Ребята очень испугались, неожиданно в комнату влетел большой вертолёт с огромными глазами. Он подхватил ребят, вылетел в окно и приземлился у ручья, который бежал вокруг этого города. Таким образом, ребята оказались на небольшом ручье, который казался для них огромным океаном, потому что Карик и Вали съели волшебный порошок, который профессор Енотов придумал для того, чтобы изучать насекомых. Стрекоза скинула ребят в воду, они начали тонуть, но тут увидели огромных водомерок, которые плавно скользили по воде. Карик приказал Вале карабкаться по ноге водомерки, для того чтобы залезть к ней на спину и таким образом выбраться на берег. Но водомерка скинула Карика и Валю в воду, они начали тонуть. Карик начал всплывать, а Валя зацепилась за что – то ногой. Глотнув воздуха, Карик нырнул за Валей и увидел, что её нога застряла в паутине огромного паука. На паутине были прикреплены огромные капсулы воздуха. Он помог Вале забраться в эту капсулу и сам залез в неё.
Главной задачей ребят теперь было отцепить ногу Вале и оторвать капсулу от паутины, чтобы подняться на поверхность. Но поднявшись на поверхность ребята подверглись новой опасности. Это были мухи, которые своими мощными челюстями перекусывали водомерок пополам и сжирали их.
Когда я читала рассказ, то эта картина стояла перед моими глазами, мне было очень страшно. «Бедные Карик и Валя как же они спасутся?» – думала я… Тут вдруг прилетели стрекозы и начали бить мух. Одна из стрекоз, возможно, таже самая, снова подхватила ребят своими лапами и перенесла их на берег. Я подумала, что на этом приключении закончились, но не тут-то было. Пройдя немного вперёд, по травяным джунглям, они увидели огромное жующее существо. Карик узнал в нём очень, очень большого кузнечика, он предложил Вале взабраться на него, чтобы допрыгать до своего двора. Они стали пробираться по травяным джунглям к кузнечику, и вдруг земля провалилась под ними. Я очень испугалась за Карика и Валю, подумав: «Что же сними будет?...» А Карик и Валя тем временем начали пробираться по подземному ходу, и ни как не могли понять, где же они очутились? И тут вдруг им на встречу выползла огромная медведка, которая сжирала всё на своём пути. От страха за ребят у меня аж сердце замерло…
Нет не является , царица это не устаревшее слово
Мне кажется,что мы бьёмся за весну как за победу и каждый её шаг для нас очень важен!
«Є на світі моя країна,
найчарівніша, як перлина.
В моїм серці вона єдина.
Це моя Україна».
У кожного з нас одна єдина Батьківщина. По-перше, це те
місце, де ми народилися і виросли, яке не раз і не двічі ми проміряли своїми
кроками. По-друге, Батьківщина – це наша рідна країна. Батьківщину змінити
не можна, як не можна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. І я вважаю,
що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця
свій шлях. Для мене Батьківщиною є моя рідна Україна.
Я дуже люблю свою країну попри те, що, може, для кого десь
і краще. Я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж
на рідній землі. І кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі
умови існування, які нічим не гірші від умов у інших країнах. Та цим не варто
обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх
наших співвітчизників.
На тлі історії наша країна ще досить молода, тому її
майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. Якою ми
зробимо нашу Батьківщину, такою вона і буде. Я вважаю, що зараз ніхто не має
морального права кидати Україну напризволяще і тікати кудись за кордон. Адже
там ми все одно нікому не потрібні, і наше життя буде залежати лише від нас
самих. А ось рідній Україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо
поставити її на ноги зможемо тільки ми. На мій погляд, той, хто їде з країни,
зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої Батьківщини. Вони
напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого
походження, ніби намагаючись втекти самі від себе.
Українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна
величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини
будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справи, справі на благо інших.
Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це
Україна. Я дуже люблю свою рідну країну і все своє життя буду боротися за своє
щастя на рідній землі та за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі
мене не злякають.
Я щасливий від того, що народився і живу саме в Україні.
Я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. Вийдеш в поле,
і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче
непідступні стіни. Увійдеш в це жито, і майже ховаєшся серед його колосків: тільки
синє небо стає твоїм дороговказом. Така краса милує і заворожує мою душу.
<span>У нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і
достатньо невитрачених ресурсів. Я один з українців, я громадянин України. Я
тут народився, тут пройшло моє дитинство, тут я виховаю своїх дітей і зроблю
для своєї країни все, що від мене буде залежати. Я впевнений, що українська
держава – могутня і миролюбна країна. Ми зможемо мужніти і рости разом з нею. Я
щиро вірю в найкраще. А сьогодні – я учень, і повинен вчитися, щоб у майбутньому
принести Україні якомога більше користі.</span>
