Хтось живе в страху , очікуючи кінця світу... Хтось за принципом – «День пройшов і – Слава Богу!». Хтось (На жаль, є і такі!), не хоче ускладнювати собі існування роздумами про те, що «день прийдешній нам готує». Я не третейський суддя, так що вирішувати, що краще, переважніше, не беруся. Тим більше, що кожен вважає себе правим, тому і має повне право на власну точку зору.
Що ж я? Співчуваю всією душею тим, хто живе очікуванням чогось згубно-катастрофічного для світу, для цивілізації. Яке треба мати серце, щоб, будучи впевненим у майбутньому апокаліпсисі, народжувати і ростити дітей, радіти онукам, приреченим, як вони вважають, на неминучу загибель?! Не поділяю я і захоплень з приводу щасливого майбутнього бездіяльних, інфантильних оптимістів, що живуть лише власним світом, які впевнені, що існує Хтось, в обов'язок якого входить вирішення всіх проблем, усунення всіх перешкод на шляху до їх щасливого майбутнього. Чи не вони годинами простоюють у чергах до чудотворних ікон? Адже там натовп! Причому, в різну пору року і час доби. І кількість бажаючих доторкнутися до святих мощів все росте! Таке зростання релігійності? Навряд чи! (Хай вибачать мене несправедливо скривджені моїми припущеннями!)
Я не відношуся ні до песимістів, ні до наївних оптимістів, бо вірю: «Майбутнє світле і чудове». І не тільки тому, що безмірно поважаю Миколу Гавриловича Чернишевського, який (перебуваючи, до речі, в ув'язненні в Олексіївському равеліні Петропавлівської фортеці) знайшов у собі сили для життєствердного переконання. А тому, що великий демократ знав шлях до цього світлого і прекрасного майбутнього, і так просто, без дратівного пафосу, позначив його, що всією душею повірив.
Майбутнє людства через сто, через тисячу років я бачу простим, як усе геніальне, та щасливим. А щоб воно стало дійсно таким, бережіть мир, природу, один одного, все суще на Землі. Працюйте, примножуйте те, що залишили нам у спадок пращури наші. Працюйте в ім'я світлого і прекрасного майбутнього своїх дітей, онуків, країни, усього світу. Заражайте молоде покоління своєю впевненістю і прикладом, нехай вони теж знають, що тільки за цієї умови буде світле і добре, багате радістю і насолодою життя.
І тільки ця наша спільна віра буде своєрідним щитом, оберегом від страхітливих прогнозів. Тільки тоді не буде ніякого апокаліпсису, а буде Золотий Вік! Вірю в це. Більше того – вірую! І, окрилений цієї всеперемагаючої вірою, йду в клас, дивлюся на своїх ровесників, таких різних, здається, зовсім-зовсім несхожих на своїх батьків, і розумію: «Інакше й бути не може!»
Ответ - летит-может самолёт лететь, а может время лететь значит быстро идти.
Тянется- человек тянется, время тянется, долго идёт.
Жулька и барбос дружили но из-за людей которые недолюбливали барбоса им
приходилось скрывать дружбу . барбос часто защищал территорию двора от
чужих собак и поэтому люди летом были к нему снисходительны
Много у меня среди диких птиц знакомых. Воробья одного знаю. Он весь белый — альбинос. Его сразу отличишь в воробьиной стайке: все серые, а он белый.Сороку знаю. Эту я по нахальству отличаю.А вот галку одну я приметил за её вежливость.Была метель.Ранней весной бывают особые метели — солнечные. Снежные вихри завиваются в воздухе, всё сверкает и несётся! А над карнизом, под крышей, есть укромное местечко. Там два кирпича из стены выпали. В этом углублении и устроилась моя галка. Чёрная вся, только на шейке серый воротничок. Галка грелась на солнце да ещё расклёвывала какой-то лакомый кусок.Уютное местечко!Если бы этой галкой был я, я бы никому такое местечко не уступил!И вдруг вижу: подлетает к моей большой галке другая, поменьше и цветом потусклее. Прыг- скок по карнизу. Круть-верть хвостом!Села напротив моей галки и смотрит.Моя галка кусок свой схватила в клюв — и шасть из углубления на карниз! Тёпленькое местечко чужой уступила! А чужая галка хвать у моей кусок из клюва — и на её тёпленькое местечко. Лапкой чужой кусок прижала — клюёт. Вот бессовестная!Моя галка на карнизе — под снегом, на ветру, без еды. Она, дура, терпит! Не выгоняет маленькую.«Наверное, — думаю, — чужая галка очень старая, вот ей место и уступают. А может, это всем известная и всеми уважаемая галка? Или, может, она маленькая, да удаленькая — драчунья». Ничего я тогда не понял...А недавно вижу: обе галки — моя и чужая — сидят себе рядышком на старой печной трубе и у обеих в клювах прутики.Эге! Гнездо вместе строят! Тут уж каждый поймёт.И маленькая галка совсем не старая и не драчунья. Да и не чужая она теперь.А моя знакомая большая галка совсем не галка, а гал!Но всё равно мой знакомый гал очень вежливый.<span>Я такого первый раз вижу.
В УЧЕБНИКЕ ВСЁ ЕСТЬ!!!</span>
