Відповідь:
- Доброго дня! Сьогодні ми розглядаємо питання про важливість предмету фізкльтури у школі. На вашу думку наскільке це питання є актуальним?
- Доброго дня. Я вважаю, що у кожній школі повинні бути уроки фізкльтури.
- Чому?
- Насамперед через те , що фізичні навантаження корисні для нашого здоров"я.
- Так , я повністю з вами згідна, однак зараз багато підлітків прогулюють цей урок. Як ви вважаєте, що їх на це підштовхує?
- Я ввжаю, що це залежить від того, як у їхній школі проводять фізкультуру та від їхніх життєвих принципів.
- Ваша думка має сенс. Так все ж ми підійдем до головного запитання. Чи вважаєте ви, що уроки фізкультури повинні бути обовязковими?
- Звісно!
-Дякуємо, що приділили для нас час. Допобачення!
- Допобачення!
Пояснення: Діалог між журналісткою та перехожою.
В моєї матусі золотий голос.
Какое у нее лицо(виразне,красиве,кругле,придовгувате,блiде рум'яне)
Глаза(великi,темнi,блакитнi,зеленi,карi)
Взгляд(сумний,привiтний,ясний,розумний,вiдкритий)
Нос(великий,невеликий,маленький)
рот(великий,широкий,)
губи(тонкi,нiжнi)
волоссы(темне,чорняве,свiтле)
ОСIНЬ-ГАРНА ПОРА. <span>Згасло веселе барвисте лiто, i осiнь стала повноправною господаркою у лiсах, полях, на рiчках i ставках. Уранцi вже незвично холодно,
а вдень ще, наче на згадку про лiто, сонечко весело пригрiває. Вiдпочива ють пiсля тривалої та виснажливої працi поля. Вiддали господарям свiй багатий урожай садки. У всьому вiдчувається прохолодний подих осенi.
Сiре небо все частiше вкривають низькi та важкi хмари — сiється дрiбний надокучливий дощик.
Наче замислившись, стоїть сумний i мовчазний лiс. Деревам ось-ось доведеться скинути своє пишне вбрання, пiдставивши гiлля холодним дощам, хуртовинам. Ось повiльно кружляє у повiтрi кленовий листок. Старий дуб журливо рипить на галявинi, наче замислився перед тривалим зимовим сном. Як нiжно виглядає золота берiзка на тлi синюватих ялинок та зелених сосен! Вона опустила свої вiти й журиться, що скоро прийдуть холоди. А бiля вкритого мохом трухлявого пенька вишикувались у рядок рiвненькi та стрункi опеньки. Їх дуже багато, i всi так i просяться у кошик.
Розкiшними червоними кетягами обвисає горобина. А липовий листок з почорнiлими гострими зубчиками наче вкритий нiжним оксамитом.
Пожовкла трава припала до самої землi, i тiльки крихiтнi блiдо-червонi зiрочки вереску милують око.
Високо в небi роблять прощальне коло запiзнiлi ключi журавлiв. Вони летять у вирiй i сумно курличуть, наче ще раз нагадують, що прийшла осiнь. Десь угорi над нами перегукуються i дикi гуси. Холодно вже в рiдних краях, ось вони й вiдлiтають туди, де тепло. Тiльки горобцi лiтають навкруги та цвiрiнькають, бо їм нiкуди поспiшати.
Усе це i є ознаками найпрекраснiшої пори року, оспiваної поетами та художниками, — золотої осенi.</span><span> </span>
