1. Геть одбившись од гурту , їде лицар в самотні.
2.Міст просто поєднав два протилежні береги , творячи ще одну нерухомість поміж їхнім одвічним спокоєм .
3.Зачувши розмову з суміжної кімнати , вийшла Докія Петрівна з дитиною на руках .
4.Вода розірвала камійні обійми й мчала вниз до моря , спадаючи грізними лавами .
5.Звернув у двір монастиря в поминувши церкву , спинився біля старої з вузькими вікнами кам'яниці.
6. Вузол з харчами був йому уже наготовлений , і підхопивши його він вискочив з хати .
7.Діставши з пачки цигарку він хоче прикурити , але сірники ламаються один за одним . Нарешті вичеркавши , він підносить запалений сірник до цигарки .
9.Собака теж зробився веселий і покрутившися , знехотя потюпав геть .
10 . Відтак дві групи , не дійшовши згоди зробились між собою антиподи .
11.При самій дорозі , помітивши старезну грушу всю вкриту сметанкою весняного цвіту , пан обозний наказав зупинитись на перепочинок .
Наша природа чарує своєю красою -ліси, поля, гори, моря, ріки все це є нашою гордістю і красою, але проблема забруднення навколишнього середовища існує і досі. Зранку ми любимо дивитися як сходить сонце, як птахи п'ють ранкову росу, як починють розкриватись квіти. Вдень ми дихаємо свіжим повітрям серед дерев і слухаємо милозвучні пісні птахів. Ввечері приємно насолодитись заходом сонця, яке цілий лень нам світило. Потрібно берегти природу і тоді природа віддячить і нас
Якби мої батьки були супергероями. То я б була самою крутою дитиною на планеті. Вони б завжди приходили на допомогу. Вони б захищали мене від тих хто мене обрашає.
Для того щоб будувати новий будинок спочатку треба старий будинок зруйнувати, а потім побудувати новий.
Я дуже люблю продавати свої старі іграшки, та на ці гроші купувати нові.
Моя рідна мова (твір-роздум)<span>Думаю, що недарма мову називають душею народу. Як і всяку душу, її треба вміти зберегти чистою і красивою. І вона, як і душа, тільки одна, одна для кожної нації. Хто ж винний у тому, що велика частина населення України розмовляє російською мовою? Хто винний у тому, що дотепер українська мова на вулицях нашого міста сприймається оточуючими як щось надзвичайне? І чи потрібно шукати винних?
1994 року я йшла «перший раз у перший клас». І, до речі, у клас, де викладання велося українською мовою. Не буду приховувати того, що деякі знайомі моїх батьків, довідавшись про це, крутили пальцем біля скроні і називали мене «нещасливою дитиною». А я тим часом жваво читала вірші і розповідала правила з математики найчистішою українською мовою. І зовсім від цього не страждала. Не страждаю і зараз, адже я, як і раніше, навчаюся в класі, де викладають українською. З мамою, батьком і друзями я розмовляю російською мовою, з бабусею і дідусем — українською. Ніяк не можу зрозуміти, яка ж мова мені рідна... Вони обидві мені однаково дорогі. І тією і іншою я відмінно володію. І та і інша мені подобається. Так яка ж для мене рідніша, ближча? Треба розібратися. Отже, за національністю я українка, тобто, за логікою речей, моя рідна мова — українська. Ні, мабуть, без російської я не можу жити. Тоді, напевно, російська і є рідною? Але й українську я люблю і вважаю її зовсім не гіршою за російську. Я не можу відмовитися ні від тієї, ні від іншої. Та й навіщо? Відмовитися від російської тільки через те, що Україна тепер незалежна? Або відмовитися від української через те, що хтось вважає її «непрестижною», чи що? Українська — офіційна мова нашої країни, і це добре. Але багато хто звик розмовляти російською, і це, на мій погляд, зовсім не погано.
Українську мову століттями принижували, придушували і навіть оголошували «неіснуючою». Але вона витримала всі випробування. Знову наш народ знайшов її і тепер вже точно не втратить. «Співуча українська мова» звучить з динаміків магнітофонів і телевізорів уже майже нарівні з російською. Активно зараз розкуповуються і книги українською. І нехай хтось соромиться її. Це проблеми людини, а не мови. А особисто я не хочу кривдити ні тієї, ні іншої. Для мене обидві ці мови рідні. </span>
