Я розмовляю українською мовою, тому ще це мова моїх предків. Як не склалося б моє життя я завжди буду розмовляти українською мовою, тому що це мова моїх батьків, які мене виростили і виховали на доброму українському слові. Українська мова прекрасна, мелодійна і тільки нею я буду розмовляти. Я пишаюсь тим що я живу в Україні і для мене велика честь розмовляти рідною мовою - українською. Українстка мова настільки мило звучить - це велике задоволення нею розмовляти. Українськоюмовою розмовляли такі великі люди як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка і я пишаюсь тим, що я теж розмовляю українською мовою.
<span>Для мами: допом</span>іг у
приготуванні обіду; для тата: допоміг полагодити
стіл; для брата: допоміг скласти портфель у школу; для
сестрички: допоміг із виконанням домашньго
завдання; <span> для берізки: побіли</span>в
кору; для кринички: витягнув гілля;
для квітів у полі: полив; для друзів у школі: допоміг з підготовкою
до виступу; <span> для
пташки у гаю: приніс попоїсти</span>; для калини в розмаю: спушив ґрунт;
для щастя людини: звеселив та підбадьорив; для України: любив її
та шанував.
Птицям, які залишаються зимою дуже складно жити.Їм холодно, їжи зимою зовсім немає.Але люди розуміють , що не можно залишити цих бідолах голодними! Тому кожен день з задоволенням годують птахів.Їм тоді стає набагато краще ! А з холодом ми ж нічого не зможемо зробити!Але не всі ж птахи залишаються.Інші у теплі краї відлітають...Їм мабуть там дуже добре...І їжа і тепло...
У нас живёт белый кошка Белка. Она очень спокойная. Любит подремать. Когда она просит покушать она садится на стул и стучит лапкой по столу. Это очень умная кошка. Сама открывает лапкой дверь. Он замечательная!
Щоб потрапити до нашого старого парку, треба пройти затишним пішохідним мостом через невелику річку. Вона протікає через усе місто. Коли дивишся на неї з моста, здається, що вода в ній нерухома, але, як тільки вітер кине на воду листя з дерев, помічаєш, що річка все-таки рухається. Лист, немов маленький човник, плавно сковзає за течією, що підганяється вітерцем. Але іноді здається, що не вітерець підганяє лист до води, а ластівки, що гасають над мостом, то стрімко зникаючи під ним, то злітаючи вгору з протилежного боку. Може, помахи їх довгих гострих крил і створюють той вітерець, що надає руху листям?
Багато років спостерігаємо ми за ластівками, і жодного разу не помітили, коли вони прилетіли в ці місця після зимової холоднечі. Також ми жодного разу не бачили їхнього відльоту в далекі краї, до теплих морів. Здається, вони просто зникають. Учора ще ластівки жваво літали наперегони з бабками і своїми родичами горобцями, а сьогодні їх уже немає. Але залишилася про ластівок пам'ять — гнізда, побудовані ними під арками моста.
Ми дізналися, що ластівки — птахи із виду горобиних, і міркували: раз так, то чому залишаються зимувати горобці, чому вони не летять слідом за ластівками? Так, ми жодного разу не бачили, як відлітають ластівки, але як здійснюють свої перельоти журавлі, ми бачили. Це було значно пізніше, ніж зникнення ластівок.
Якось ми гуляли парком, услухувалися в голоси птахів, серед яких переважали дерев'яні голоси ворон. Доносився дріб дятла, воркування диких голубів. І раптом якийсь протяжливий мелодійний звук змусив нас підняти очі до неба. Високо над нашими головами велично плив журавлиний клин. Здавалося, що вітер зносив кути цього клина в боки, але птахи завзято продовжували свій шлях на південь. У русі журавлів відчувалася велич і сила самої природи, було зворушливо до сліз дивитися вслід цим птахам. Але журавлі полетіли. У кронах дерев як ні в чому не бувало продовжували гратися горобці, буденно звучав мірний дріб дятла, затіяли метушню сороки на галявині.
«Журавлів ми могли б і не побачити, — сказала мама. — А ці птахи й узимку, і влітку поруч з нами».