<span>Своим произведением Ломаносов желал подтвердить, что законы вселенной едины как в большем, так и в малом, и внимательно следя за бытом,можно отыскать доказательства великим научным открытиям.</span>
После того как Дубровский отпустил Марию с ее женихом, продолжил свое дело: помогал беднякам, разорял богатых- и женился на некой Евпроксеюшке. А Маша после брака не была счастлива, хотя и родила 3 детей. Она мучилась, не потому что муж как то колечил, а из за того, что не любила его и не могла быть с ним счастлива. Она все время думала о Дубровском, и каждый раз понимала, что недостойна его, потому что была, как откушенное яблоко. Конечно, и Дубровский тосковал по ней и не мог забыть ее и в тоже время понимал, что должен оставаться с семьей и 2 дочерьми. Да! Любовь не воссоединилась, но каждый сохранил свою честь и достоинство.
Само стихотворение построено в форме диалога, что и "задает" ему "тон".
Также здесь присутствует антитеза - противопоставление спокойной осени и кошмаров про мертвецов.
Очень красочно описываются и пейзажи, и персонажи. Мы можем легко их себе представить.
Героїчною романтикою овіяна історія нашої землі. І чи не найбільше захоплення викликають мужні лицарі України — козаки. Козаки зрікалися родини, прирікали себе на життя суворе і сповнене численних небезпек. І все це задля того, щоб захистити свою батьківщину, весь християнський світ від страхітливих турків, від хижих татар, які вривалися сотнями тисяч в Україну і вчиняли під час набігів пожежі, грабунки, забирали багатьох нещасних християн у полон. Багато нещасть і лиха довелося зазнати українцям від польської шляхти. Від кого ж іще, як не від своїх лицарів-козаків, наші співвітчизники могли сподіватися визволення і захисту православної віри? В одній козацькій думі про причини війни козаків з поляками часів гетьмана Богдана Хмельницького говориться:
<span>Ляхів, мостивих панів Упень рубайте, </span>
<span>Кров їх у полі з жовтим піском мішайте, </span>
<span>Віри своєї християнської у наругу на дайте! </span>
<span>Тримаючи високо своє знамено і свято виконуючи свій обов'язок, козаки Ні перед ким і ні перед чим не відступали: не боялися ні вогню, ні морських виль, ні страшного голоду, ні катувань у ворожому полоні: Ой полем, полем килиїмським і. Та шляхом битим ординським Ой там гуляв козак Голота, Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота... Споконвіку воюючи з ворогами, показуючи справжні чудеса хоробрості, козаки своїми подвигами викликали в сучасників почуття мимовільного затоплення. Так у добу розквіту українського козацтва під завивання степово-вітру, під ревіння Чорного моря та брязкіт зброї народилося безліч справді художніх народно-козацьких дум та пісень. Поширювали і зберігали такі [Пісні й думи здебільшого козацькі співці — кобзарі, сліпці-бандуристи. Українські козаки, які боролися з численними ворогами за православну віру, за українську народність, за людські права, свято оберігали всі дорогі заповіти своїх пращурів, виступали носіями високої громадянськості: Ой у полі могила, широка долина, Сизий орел пролітає: Славне військо, славне запорозьке, У похід виступає... </span>