Про те, як харчувалися люди епохи раннього Середньовіччя, збереглося вкрай мало відомостей. Більш чітка картина постає перед нами починаючи лише з XIII століття. Тоді ж стали з’являтися і перші поварені книги. Оскільки раннє Середньовіччя вважалося голодною епохою, неважко припустити, що те, чим люди харчувалися, безпосередньо залежало від їх соціального статусу. Їжа селян відрізнялася від тієї, якою харчувалися дворяни. Голод для одних — обжерливість для інших.
Основними продуктами харчування селян були переважно каші і різні злакові, такі як ячмінь, овес, жито, і бобові: горох, сочевиця, боби, квасоля. Хліб теж входив в основний раціон, але при цьому він відрізнявся своєю якістю. Для бідняків це був житній хліб грубого помелу і всілякі коржики, а для багатіїв — пшеничний хліб з просіяного борошна. Вкрай популярна в ті часи була ріпа.
Оскільки бідняки не могли дозволити собі м’ясо, вони відловлювали різних птахів, переважно дрібних. Але тут теж є невелика поправка: голуби вважалися великим делікатесом і привілеєм дворян, які утримували цілі голубники. Їжа заможних селян була більш різноманітною. У раціон входило м’ясо домашніх птахів, сири і риба, яку ловили часто потайки в сусідньому ставку.
Середньовічні гостини та комори з їстівними припасами знаті постають у багатьох історичних романах, тому скласти уявлення про їх харчування значно легше, ніж про харчування простолюдина. Головним показником заможності було м’ясо. Насамперед — дичина, оскільки полювання на неї була привілеєм виключно аристократії — це олені, лані, косулі, куріпки, кабани, зайці, перепели, фазани. Потім домашня птиця — гуси, курчата, голуби. І, нарешті, свиняче м’ясо.
М’ясо солили, коптили і маринували для більш довгого зберігання. Звідси рецепт всесвітньо відомого хамона. Але, незважаючи на таку любов до м’яса, в епоху раннього Середньовіччя риба подавалася на стіл частіше. У широкому асортименті були північний оселедець, лосось, форель, короп, вугор, щука. Розумілися на лобстерів і закушували їх молюсками. Бенкети та застілля раннього Середньовіччя не відрізнялися особливо вишуканою кухнею і етикетом аж до середини VIII століття.
Российская империя/республика Франция Британская империя Сербия Бельгия Черногория Италия (с 1915) Румыния (с 1916) США (с 1917) Греция (с 1917) Португалия Японская империя Южно-Африканский Союз Бразилия <span>Канада</span>
З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління.
Знищення російським царизмом наприкінці XVIII ст. української державності на Лівобережжі та Слобожанщині супроводжувалось русифікацією корінного населення. Цю колонізаторську політику стосовно українського народу російська влада здійснювала переважно ідеологічно-адміністративним шляхом.
Царські адміністратори витісняли українську мову з імперських установ і навчальних закладів усіх ланок освіти.
Для задоволення своїх потреб у грошах, які весь час зростали, поміщики посилювали панщину та скорочували селянські наділи, що призводило до розорення селянства і деградації поміщицьких господарств. Прогресуючий їх занепад виявився у зростанні заборгованості поміщиків державі, що становила у першій половині XIX ст. понад 83 млн. крб. Тому наприкінці 50-х років поміщиками було оформлено під заставу майже кожен четвертий маєток в Україні.
Основу промислового перевороту складав технічний переворот, суть якого полягала у заміні ручної праці машинною, широкому впровадженні у виробництво парових двигунів, удосконалених технологій. Відбувалося поступове витіснення кріпацької мануфактури капіталістичною фабрикою.
Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначалась бурхливим зростанням кількості промислових підприємств, промисловим переворотом, впровадженням нової техніки та технології, підвищенням ролі вільнонайманої праці, виникненням нових галузей промисловості. Усі ці процеси й тенденції становлять суть і зміст двох суперечливих, але взаємопов'язаних суспільних явищ: кризи, занепаду, проте все ж певного домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмували розвиток суспільства, і зародження, становлення та формування у межах феодалізму нових капіталістичних відносин.