Образ Орисі
Орися: хороший командир; вірна обов'язку народним святиням; ніжна; здатна до самопожертви; рішуча і розсудлива; смілива й самовіддана; патріотка; спроможна на сильні почуття кохання.
Цитати до образу Орисі:
"Вродливого личенька риси і елегантні, й шляхетні; в чорних, стиснутих трохи бровах криється непорушна воля й відвага; карі очі з-під довгих темрявих вій палають вогнем; на мармуровім чолі лежать недитячі думи, хоч у виразі уст лишається дитяча краса"
Характеристика:
<span>Саме Орисі належить здійснити повиг - підірвати порохові склади фортеці. Душа Орисі страждає, бо у час найвищого випробування поряд з нею немає її коханого Антося, а його поява у стані ворогів спричинює подвійну муку. У душевному сум'ятті, що охоплює дівчину, відданість Україні переважає над почуттям кохання. В образі Орисі автор змалював характер романтично цілісний, здатний на самопожертву в ім'я суспільних ідеалів.
Образ Антося Корецького
Виріс він у козацікій родині Завісних, виховався на українських традиціях, сприйняв усім серцем мораль навого оточення. Силою обставин він потрапляє до свого природного середовища, дізнається про свій спадок і щляхетсякі привілеї.
Магнат Чарпецький, його дядько по матері, лукаво переконує нащадка вельможного роду Корецьких "прийти до стерна уряду" і преконати "туманніючу в мороці неуцтва шляхту зректися цього братовбивчого рабування", "не видирати від оборонців своєї країни їх права", "не знущатися над їх святою вірою".
У спілкування з родовитою шляхтою з'ясовується омана. Одурений у своїх найщиріших помислах і почуваннях Антось, на щастя, зустрічає вдруге ту, з котрою готовий розділити і любов, і смерть.
Усвідомлення козацької правоти, любов до Орисі диктують йому лицарський вибір - чесну смерть за ідеали, в яких його виховали, за вірй, яку прийняв усім серцем.
Антось: романтик; здатний до самопожертви; мужній; рішучий; спроможний на сильні почуття; шляхетній, вдячний; вірний присязі; справедливий, чесний.</span>
Мотря: Розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках»
она стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки.
Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі».
Мова Мотрі також відзначається грубістю, насичена образливими і лайливими словами. Відчуваючи свою зверхність над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: «Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття...» Своїми висловами Мотря намагалася не тільки образити Кайдашиху, а ще й викликати на суперечку.
Мелашка:«Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень». Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім'ї Кайдашів.
Я вважаю,що Петро ,якщо він справді кохав дочку Коржа, повинен був до останнього боротися за щастя.Оскільки Корж був багатою людиною,він хотів заможного чоловіка для своєї дочки.Тому Петро міг вигадати спосіб заробити грошей.Але ні в якому разі не слід було так чинити.
Ярема: Сирота Ярема, сирота убогий: Ні сестри, ні брата, нікого нема! Попихач жидівський, виріс у порогу; А не клене долі, людей не займа.
Залізняк: нема в нього ні оселі, ні саду, ні ставу
Гонта: Доля моя нещаслива! / Що ти наробила? / Нащо мені дітей дала? / Чом мене не вбила? Нема Гонті, нема йому / Хреста, ні могили.
У творі українського письменника «Звук павутинки» небагато персонажів, але проти це, автору вдається розкрити загадковий та чарівний, широкий та неосяжний оточуючий нас світ природи, безсмертя, добро, вічність та красу нашої землі. Саме таким цей світ уявляє головний герой повісті – хлопчик за ім’ям Льонька.Льонька – це звичайний сільський хлопець, майбутній третьокласник, який постійно фантазує і щось вигадує. Але сказати, що він все вигадує – це неправильно, бо Льонька не вигадує, він просто бачить оточуючий світ сповненим різноманітними дивами. Хлопчик не вигадує ці дива, бо він в них постійно живе, для нього вони цілком реальні. Як на мене, то Льонька є дуже талановитим хлопчиком, бо має щире серце, кмітливий розум і неабияку уяву. Поряд з Льонькою завжди знаходяться його друзі – Адам та Ніна.<span>І якщо Ніна – це вигадана самим хлопцем дівчина, то Адам – справжня людина. Адам, незважаючи на свій похилий вік, знайшов спільний язик з десятирічним хлопчиком. Адам – це вчений, який приїхав до села, як він сказав, помирати. Вчений був хворий на малокрів’я, і йому залишалося на цьому світі не дуже багато днів. Поява Адама в селі та трагічна історія його життя справила дуже велике враження на хлопця. Ближче познайомившись із вченим, Льонька дивується тому, що існують дорослі люди, які спроможні зрозуміти його фантазії та його вигадки. Одним з таких людей був Адам, який у своєму серці на все життя зберіг частинку дитинства, що допомогла вченому зрозуміти звичайного хлопчика. Вчений бачить, що листочки на воді – то не листочки, а справжня флотилія, а Льонька </span>