Життя шкільне, омріяне з садочка,
О, мріє тиха, квіт дитячих снів!
Склада тебе в Блокнот Життя: листочок до листочка,<span>
Оспівувать тебе на цілий світ посмів!
Усі тривоги, радості, печалі,
Кохання перше, подихи п”янкі
Я віднесу зі школи у життєві далі
І ще не раз до неї завітаю. В сні…
Життя шкільне, ти в серці неодмінно
Навіки закарбоване в словах!
Схиляюсь перед школою уклінно
В своїх чуттях, думках, віршах, піснях…</span>
Шя на изи : Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печалі в синій тишині; В'яне все навколо ; берізка біла мерзне під вікном.
Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я...
Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного — робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її.
Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка "Ти знаєш, що ти — людина?", де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:
Ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу.
У поезії порушено ще одну важливу проблему — швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна — і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. "Завтра, завтра, завтра — і так минає життя", — говорили давні римляни, і можливо, "завтра"
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на "завтра". В. Симоненко звертається до нас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще — створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.
Невже цього замало, щоб бути Людиною?
• Вік живи — вік учись. • Наука в ліс не веде, а з лісу виведе. • Учись змолоду — пригодиться на старість. • З усіх скарбів знання найцінніше, тому що воно не може бути ні вкраденим, ні загубленим, ані знищеним. • Здобудеш освіту – побачиш більше світу. • Учитись ніколи не пізно. • Знання багато місця не займає. • Не соромно не знати, соромно не вчитись. • Пташка красна своїм пір’ям, а людина – знанням. • Спочатку аз та буки, а потім підуть і науки. • Корінь навчання гіркий, а плід його солодкий. • Гарно того навчати, хто хоче все знати. • Грамоті учиться — завжди пригодиться. • Книга вчить, як на світі жить. • Без науки нічого не прийде в руки. • Учи другого і сам помудрієш. • Наука не мука, за плечима не носить. • Шануй учителя, як родителя. • Щоб других навчити, треба самому вміти. • Найвища школа — саме життя.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/prisliv-ya-pro-shkolu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Вони познайомилися на вулиці там де прходив Атракціон.