Гніздечку - давальний відмінок слова гніздечко.
Гніздечко - іменник.
- Привіт! Щось холоднувато сьогодні, тобі не здається?
- Так, ще вранці було доволі спекотно, а ввечері, за прогнозами і зовсім холодно стане, майже як у березні.
- Це все північний вітер винний. Подув би південний, тепліше б було.
- Авжеж. Щось аж сумно стає, коли погода негарна у вихідний.
- А ходімо до мене, зберемо друзів, музику послухаємо - і стане радісно!
- Класна ідея! Я тільки "за"!
Ви не написали, переказ якого тексту вам потрібний. Я припускаю, що це текст з відручника
О.В. Заболотний. Українська мова
Урок 4. ВИБІРКОВИЙ ПЕРЕКАЗ ТЕКСТУ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ "ПОДОРОЖ ДО СВЯТИХ МІСЦЬ" (За У. Самчуком).
Якщо це так, то ось вам переказ того тексту:
Подія, яку Володька добре запам'ятав, сталася перед самими жнивами. Кілька молодих жінок прибули з Дерманя. Вони їхали до Почаєва і покликали Катерину і Володька з собою.
Володько дуже хотів поїхати, та й мати не бкла проти. Мати сказала, що вже з десять разів ходила відвідати те саме святе місце, де на камені лишився вічний слід ноги самої Божої Матері.
Звечора топили печі, смажили м'ясо та пекли коржі в дорогу, а на другий день раненько пішли. Почаїв був ще дуже далеко, аж двадцять два кілометри до нього, але з гори Хрест уже було видно золоту баню його дзвіниці. Мандрівники зійшли з гори вниз, і баня Почаєва сховалася.
Люди йшли через вбогі розбиті села, бачили виснажених людей. Були дуже помітні сліди минулої війни.
У селі Дунаїв мандрівники перепочили та поїли, випили холодної джерельної води. Від каплиці, де раніше завжди відпочивали мандрівники, лишився тільки один фундамент. На місці каплиці поставили хрест зі скарбонкою для пожертв.
Володько сидів в гурті мандрівників на камені і думав про минуле, теперішнє та майбутнє. Його засмажене сонцем обличчя горіло, боліли ноги. Думав про війну, що нещодавно минула.
Мандрівники пішли далі. Молоді дівчата сміялися та жартували. Володькові теж було радісно, але він не сміявся. Він усвідомлює, що ступає по тих місцях, де кожний камінець пам'ятає про війну. Повз дороги лежать сліди: розбиті військові вози, набої, різні речі. На полях видно багато ям від стрілен.
Коли проходили Почаївський ліс, теж бачили сліди війни: розкидані речі, розторощені стовбури дерев та укриття.
У лісі було прохолодніше, тому іти було легше. Жарти і сміх стихають, бо Почаїв вже недалеко. Мандрівники вийшли на узлісся та зупинилися, стали на коліна та перехрестилися. Володько теж перехрествся. Він був дуже вражений, бо перед його очима постала велетенська лавра зі всіма будовами. Володько бачив її на малюнках багато разів, але на власні очі - впереше.
Враження, що охопило хлопця, було дуже сильним. Володько бачив лише цю святиню, до якої впродовж віків здалеку йшли люди, щоб вклонитися їй.
Тут ударив гучний дзвін, і від його рокоту все затремтіло.
Усі встали, взулися і пішли, бо ціль вже була близько, а великий дзвін гудів все потужніше.
Речення з дієприкметниковими зворотами
(І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»)
<span><span>
1.
</span><span>В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на
котрому блищать ніби |<em>вправлені в зелену оправу</em>| прикраси з срібла.
</span></span><span><span>2.
</span>На горах за шпилями, |<em>вкритими лісом</em>|, пишно горів вечірній світ
сонця.</span>
<span><span>3.
</span>На землі, з'явились смужки з водяних крапель, неначе разки
намиста, розкидані й |<em>поплутані на всі лади</em>|.</span>
<span><span>4.
</span>Тільки собаки надворі ще довго брехали, |<em>роздратовані криком та
світлом у хаті в таку пізню добу</em>|.</span>
<span><span>5.
</span>Коло вікон висіли віконниці, |<em>помальовані
ясно-синьою фарбою</em>|.
</span><span><span>6.
</span>Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними
ногами, з рукавами, |<em>позакачуваними по лікті</em>|, з чорними косами, вона була ніби
намальована на білій стіні.
</span><span><span>7.
</span>Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими
бровами, з темними блискучими, як терен, |<em>облитий дощем</em>|, очима.</span>
<span><span>8.
</span>Вона принесла з хижки |зав'язані в хустці|
квітки та стрічки і розсипала їх по столі, |<em>застеленому білою скатертю</em>|;
принесла й поставила на лаві червоні сап'янці.</span>
<span><span>9.
</span><span>В горілці плавав червоний стручок перчиці, неначе |<em>тільки що
вирваний на городі</em>|. </span></span>
<span><span>10.
</span>Мотря задумалась, соваючи ситом по сійцях, |<em>перекладених вподовж
ночовок</em>|.</span>
<span><span>11.
</span><span>На третій день Різдва Мотря витягла з скрині нову спідницю,
|<em>привезену
од батька</em>|.</span></span>
Загатили луговий струмочок. За одну ніч вода в струмку піднялася і затопила лощинку. Вранці побачили, як в прозорій воді, немов під склом, росли і погойдувалися квіти!Білі ромашки, сині дзвіночки, червоні гвоздички. Вони трохи колихалися на протязі, як на вітрі. А над ними, як метелики, пурхали рибки.Кожен день бачили ми і цей струмок, і лощину, і ці квіти. І от мабуть ж ти: стоїмо і пялим очі, як в перший раз! Ще б, адже квіти ніколи не цвітуть під водою. А де ви бачили, щоб над квітами літали не метелики, а спритні рибки?!Перший крок. Автор: І. Д. ПолуяновЗанурюється ліс у вечірню прохолоду і тінь. Берези, піднявши гнучкі вершини, ніжаться в закатних променях сонця і рожевіють світлою корою. Стоять, розпустили зелені коси. Ялинки, повісивши хвойні лапи, як вуха, ніби сплять...І писк пташенят не порушить тишу: ці-то, звісно, сплять. Покричить-ка цілісінький день: «Дай! Дай!» - умаешься.І мурахи не шарудить лапками по хвої - забралися в муравьище на нічліг.Раптом звідкись узялася над лісом птах. Незвичайного вигляду - інакше я б так не насторожився! Хто це? Політ птаха плавний, повільний. На хижака вона ніяк не схожа, а в лапах несе видобуток.Птах летіла вздовж просіки. Скоро дізнався я в ній лісового кулика - вальдшнепа. З довгого дзьоба і ржавчато-бурого забарвлення, яка здавалася в світлі заходу сонця рудою, майже червоною. Вальдшнеп тягнув низько, з зусиллям взмахивал крилами і в лапках дбайливо тримав власного пташеняти. Живого і неушкодженого! Дзьоб кулика опущений, великі вологі очі спрямовані вниз, немов він вибирає собі дорогу. Пташеня був пуховий, здається, весь складався з дзьоба і великих очей. Поки вальдшнеп віддалявся, я встиг розгледіти, що пташеня повів дзьобиком по сторонам...Вальдшнепа з виводком, очевидно, потривожили: поруч залізниця, дачники. Тому зважилася мама-вальдшнеп переселитися з потомством у більш спокійне і безпечне місце.<span>Перший політ, перший свій крок у світ - океан світла, простору полів і лісів - маленькі вальдшнепи робили на маминих крилах...</span>