Іменники (хто? що?) трава, стіл, крісло, волосся, космос, ракета
прикметники (який? яка? яке?)зелене, красиве, жахливе, волохате, спотворене, неймовірне
Н. Канікули
Р. Канікул
Д.Канікулам
Зн. Канікули
Ор. Канікулами
М.(на) Канікулах
<span>В одному будинку на одному підвіконні жила маленька фіалка всі її любили, про неї піклувалися, поливали. Фіалці здавалося що нічого кращого бути не може і так буде завжди, але це не так.
Через декілька місяців у неї заявилася сусідка кімнатна роза та така гарна, така пахуча що про нашу фіалку усі забули не поливали її а її сусідку поливали через день. Фіалці стало так образливо ну чим я гірше навіщо я тут потрібна запитувала вона в себе її не поливали вже тиждень вона майже засохла це було 31 грудня і вона знала якщо загадати бажання у новорічну ніч то воно обов’язково здійсниться фіалка з нетерпінням чекала 12 часів вже 11 скоро я загадаю бажання всі ви напевно знаєте яке щоб її сусідки не було. І її господарка як раніше любила от і 12 фіалка загадала бажання і заснула з надією що воно здійсниться. Наступного ранку вона розплющила свою голубі оченята і побачила що її сусідки нема вона не повірила своїм очам закрила їх і знову відкрила її радощам не було меж, і тут вона почула розмову своєї господарки і її подружки та дякувала що вона доглянула за її квіткою поки вона була у бабусі.
Фіалка дуже зраділа и в водночас засумувала то що вона думала тільки про себе вона освоїла для себе урок. В першу чергу треба думати про інших а потім вже про себе.
Вона почала жити як раніше, за нею доглядала і любила її господарка.</span>
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!
Була зима, ранок підкрався незамітно й захопив місто в свої володіння. Сонячні посли гуляли по кришталевому снігу, виблискуючи всіма кольорами веселки. Дерева, що підставляли свої віти безжальному посушливому вітру, самотньо височіли над людьми, що поспішали сховатися в свої теплі домівки. Бездонне небо, вкрите сірою пеленою хмар, здавалось, повністю розуміло самотність позбавлених листя дерев і сумували разом з ними. Тварини, зокрема собаки й коти, активно розігрівались, всім видом показуючи, як жадають тепла й затишку.
Вибачайте, але на більше мене не хватило. Вибачаааайте! І, так, вийшло мрачнувато.