В Україні є річка Дніпро. У Україні є Кримські та Карпатські гори
Україна — моя батьківщина і я пишаюсь тим що я українець.В Україні я народився, зростаю, навчаюся, звідси мій рід. Я люблю її мальовничі простори, лани, поля, ріки, ліси і гори…
Щоб полюбити свою країну її треба пізнати багато подорожуючи.
Вам доводилось стояти на верхівці муру Хотинської фортеці на Дністріі? Її висота сягає сорока метрів, товщина стін п’яти. Це велична споруда, одна з пам’ яток архітектури. Відчуваєш подих століть, торкаєшся не просто теплого каменю, а нашої історії.
А ви підіймались на гору Говерлу в Карпатах? Це найвища точка України. Як приємно стояти відчуваючи свист вітру у вухах, а пегед очима скільки бачить око — величні гори.
А в сорочинцях були, де все як у Гоголя… Очі розбігаються від розмаїття товарів українського виробництва. Обов’язково везеш додому щось на згадку про край де був.
А петриківський розпис бачили? Він зберігся ще з сімнадцятого століття, Розвивається в наш час і відомий в усьому світі. Я був у селі Петриківка і бачив ,як працюють художники. На скляну палітру наносять всі кольори веселки — це гуаш. Спочатку майстриня робить легенький ескіз олівцем, а потім починає чаклувати пензлями різної товщини. Її рухи впевнені і плавні. Мазки лягають швидко один за одним утворюючи казковий рослинний орнамент, дивовижної краси птахів.
Лунає, кличе (однор.присудки.);кружляють, опускаються,торкаються сідають ( однор.присудки)
Діалог до малюнка 2.
-Доброго дня,Маргарита Сергіівна.
-Доброго дня,Олегу.
-Я би хотів взяти якусь книгу про супергероїв.Можливо,у Вас є така?
-Вибач,але ні,немає.Проте,я маю чудову книгу,"Кобзар".
-Ну,якщо не має про супергероїв,то візьму цю книгу.
-І не пошкодуєш.Чудова книга.
-Дякую Маргарита Сергіївна.Допобачення!
-Бувай!
Я відчинив двері на дзвінок. За дверима стояв захеканий мій друг – п’ятикласник Ігор. Ігор дуже любить тварин і пташок. Я подарував йому маленького їжачка, і хлопець приручив його так, що їжачок бігає за ним, як цуценятко. Була в нього ручна галка, що завжди сиділа в хлопця на плечах. Ще Ігор – власник голубів, що живуть у нього під ліжком. Коли мій друг зайшов, він подав мені невелику торбинку, в якій лежала малесенька пташка. Це одна з найменших наших синичок, яка зветься голуба синиця. Але київські птахолови називають її сенчиком. Звідки пішла ця назва, не знаю, але яка ласкава, пестлива назва! Правда, сенчик дуже гарний. У нього тім’я і потилиця блакитно-сині, вузенькі смужки над дзьобиком і над очима білі, вуздечка, смужки за оком і верх шиї темно-сині, животик і груди жовтуваті, хвіст і крила зеленкувато-блакитні. Отак розцяцькований наш сенчік! До того ж він меткий, непосидячий, цікавий, як сам Ігор. Секунди не посидить спокійно. Так сенчік став хазяїном квартири. Він увесь день літає з кімнати в кімнату, залітає у кухню і все підбирає якісь крихти, аби поїсти. Йому хочеться все бачити і знати, бо він дуже цікавий. Усі полюбили сенчіка, хазяїна квартири. А Ігор щодня забігає провідати свою веселу, жваву пташинку (За О. Копиленком).
