Ответ:
Объяснение:
Є така народна оповідка: одного разу маленька дівчинка загубилася на ярмарку і стала розшукувати свою маму. Люди почали розпитувати дівча, яка ж у неї мама, яка в неї зовнішність, щоб допомогти дівчинці. І з'ясувалося, що її мама — найкраща у світі: руки в неї найніжніші, очі — найдобріші, лице — найкрасивіше, голос — найкращий, наймиліший. І взагалі, її мама — найкраща у світі.
Яким же було здивування людей, коли мама врешті знайшлася: звичайна жінка з натрудженими руками, у якої просте обличчя з втомленими від безсоння очима, непоказна зачіска. Радості маляти не було меж, мама теж плакала від радості. Нічого дивного, для дитини мама — найкраща, найпрекрасніша, найвродливіша.
І моя мама — найкраща у світі. У неї добрий погляд карих очей, у яких інколи з'являються іскорки, коли вона чимось невдоволена чи гнівається. Але її гнів (я впевнений у тому) — несправжній, він не йде з глибини душі, а десь зовні знаходиться. Невеличкі вуста випромінюють лагідну посмішку, але я вже знаю: коли вуста стиснуті — мама прийняла якесь рішення, і ніхто не переконає її змінити його. Весь вираз трохи аскетичного обличчя випромінює невсипну турботу. Інколи вона мені нагадує пташку, яка ладна будь-якої миті спурхнути на порятунок своїх діток чи ще когось. А скільки відтінків має її голос! Від дзвінкого, як джерельце, до вуркотливого, як у голубки; таким голосом вона розповідала в дитинстві нам казки, а зараз, присівши на краєчок ліжка, вислухає про всі негаразди, заспокоїть, дасть пораду і запевнить, що все буде добре.
Я дуже співчуваю тим, у кого немає мами. А всім іншим хочу побажати, аби вони пам'ятали про те, що наші батьки житимуть довше, якщо ми будемо дорожити кожною їхньою хвилиною, дбатимемо про їхній спокій і добрий настрій.
<span>Я дуже люблю коли на дворі Весна.А коли падає дощ,люблю сидіти на підвіконні і дивитися на це.На дворі шелестять і гойдаються дерева,і бачимо людей,які біжать під парасольками)</span>
У кожного народу є свої традиції. Їхня історія досягає в глибину століть, сполучає в собі подання про світ, відношення до релігії, ознаки побуту
В останні роки ми часто звертаємося до традицій, тому що усвідомлюємо себе частиною великого народу з найбагатшими досягненнями культури. Той, хто не знає свою культуру й чурается свого язика, не може з повагою ставитися й до культури інших народів
Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості вмире.
Моє перше знайомство з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже маленьким
Було мені років 5 — 6, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Святвечір перед Різдвом. На вулиці вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув колядки. Придя додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабаба розтлумачила мені й значення слів з почутої колядки, і самого обряду
Але самі повні враження про народні обряди я привіз із Львова. Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому назад я побував на екскурсії в цьому стародавнім місті. Наша подорож була не тільки цікавим, але й пізнавальним, тому що ми не просто спостерігали народні різдвяні обряди, але й приймали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а в наступному році ми й самі ходили колядувати. Так що всі Святки пройшли незабутні. З тих пор я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію й культуру того або іншого народу, я порівнюю наші звичаї із традиціями інших регіонів України й інших слов’янських народів
Скільки обрядів довелося мені побачити. А скільки ще прийде побачити! Адже мир такий великий, життя так дивне, а традиції допомагають збагатити її.
Скоротиш собі)))
Всесвіт для мене – це глобальний простір, в якому ми живемо. Це і простір планети Земля, і космос, вивчений і невивчений. Це і всі можливі вимірювання, про які говорять учені, про які пишуть в книжках. Всесвіт – це «все те, що існує». І чим далі розвивається наука, чим сильніше розвивається інтелект людей, тим більше простору житті ми можемо спостерігати і розуміти.
Всесвіт дуже цікава, вона сповнена фантастичних явищ, які, тим не менше, існують насправді. Вона сповнена гарячих зірок, які випускають світло, енергію, що дає нам життя. Ми, люди – це теж частинки Всесвіту. Наші очі влаштовані саме так, щоб приймати світло, що випромінюється небесними світилами.
Наша планета, Земля, перебуває в «зоні життя» нашої зірки – Сонця. Це або велика удача, або чудовий задум, «проект». Адже саме на такій відстані від Сонця на планеті є повітря, вода, зелені рослини, інші біологічні види, якими користується людина для життя і розвитку. Рідко який планеті у Всесвіті так «щастить», як Землі і її мешканцям.
Я взагалі отетерів, коли дізнався, як світло поширюється по Всесвіту. Наприклад, астроном бачить далеку галактику, народження нової зірки. Але бачить він її такою, якою вона була десять мільйонів років тому, наприклад. Вся суть в тому, що світло від неї до нас іде іumuменно такий неймовірний проміжок часу.
Людина в світі Всесвіту фізично ніби як взагалі ніхто, в таких-то масах енергій. Але по суті, людина здатна своїми очима бачити далеке минуле, такі незапам’ятні часи, такі найбільше процеси, що відразу розумом не усвідомлює. Такий дивний дар дано людині – пізнавати «все, що існує», весь видимий світ.
А ще вчені припускають, що наш Всесвіт-то не одна, а їх може бути багато …
Мабуть, неможливо дати однозначного визначення щастя, так само, як і кохання. Найкоротше з них колись прозвучало в кінофільмі «Доживемо до понеділка»: «Щастя — це коли тебе розуміють».
Я одразу пригадую легенду про щастя. «Стверджують, що воно перебувало в золотистому, щільно стуленому пуп’янку тюльпана. Ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися: хто — силою, хто — хитрощами, хто — заклинаннями», — писав М. Злот-ницькии.
Я гадаю, що уявлення про щастя в усіх різне. Комусь для цього достатньо наїстися, комусь — виграти велику суму грошей, комусь — придбати гарну річ, комусь — прочитати цікаву книгу, комусь — вилікувати хвору людину тощо. Усе залежить від матеріального добробуту та моральних цінностей індивідуума.
Я можу подивитися у вікно, побачити сонце, почути щебет птахів — і хвилі щастя огортають мене.
На мою думку, кожен може бути щасливим, але чомусь не всі це усвідомлюють. Григорій Сковорода писав: «Щастя можна знайти тільки в собі, а щоб йо-го віднайти, треба пізнати себе!»
Жити й відчувати потрібно щодня, щоб у кінці життя не казати: «У мене було сіре та нецікаве життя! Мені немає що згадати».
Іноді щастя буває непомітним, воно тихо дрімає в тобі та неголосно співає. Це дивовижні миті, і їх потрібно вміти відчувати. З таких крихітних шматочків і складається примхливий вітраж нашого життя.
Отже, люди зазвичай шукають щастя у грошах, кар’єрі, але воно зовсім поряд — у серці кожного з нас і в любові, яку можна дарувати іншим.
