Нічого очі мозолити
Без пам’яті летіли хлопці
На серці неспокійно
Язики почали заплітатись
Стати як кістка в горлі
Вовка мов лизень злизав
Не навчився у Сірка очей позичати
Щелепа повільно поповзла вниз
Ковзнув поглядо
Встигнеш з козами на торг
Хлопцям довелося б непереливки
У глупу ніч
Спільні ознаки приказки та прислів’я: відображають мудрість попередніх поколінь нашого народу, його погляди на світ, людину, її характер, вони поділяються на групи за змістом, не вживаються в прямому значенні, їх не треба сприймати буквально, бо їх справжній зміст прихований, належать до найменших жанрів усної народної творчості, стійкі фрази, що в стислій і точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, людські риси та вчинки.); відмінні ознаки приказки та прислів’я: у прислів'ях є висновок з першої частини, а в приказках є лише натяк на нього, його треба додумати. Прислів'я —довершений за змістом вислів про риси та вчинки людей з повчальним характером. Приказка<span> — це образний вислів, що влучно характеризує людину, але на відміну від прислів’я висловлює думку неповно. Прислів’я здебільшого мають дві граматичні основи, тобто вони є складним, інтонаційно завершеним реченням. А приказки коротші, вони переважно бувають частиною речення.)</span>
А не легче спросить инет?Если это поможет:
<span>Максим і
Тугар Вовк — представники антагоністичних таборів. Вони різні, але у
дечому і схожі (усвідомлення своєї сили; почуття власної гідності,
сміливість, витривалість, залізна воля; розум і кмітливість; бажання
повнокровного життя). Ці позитивні риси підпорядковано абсолютно різним
життєвим принципам.</span><span><span>Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу,
славний молодець … Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене
самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!» Даючи устами ворога таку високу оцінку вчинків Максима, І. Франко ще більше героїзує цей образ</span>.</span><span><span><span><span>
Максим
</span><span>
Тугар Вовк
</span></span><span><span>- визнання рівності між людьми;
- найвищий ідеал — влада громади;
- любов до рідної землі;
- вірність давнім звичаям;
- чесність і відвертість;
- справедливість.</span><span>- почуття своєї вищості, зарозумілість;
- найвищий ідеал влада власника;
- відсутність почуття патріотизму;
- зневага до народних звичаїв, віри;
-підступність і хитрість;
-жорстокість.</span></span></span></span>
Письменник однозначно засуджує Тугара Вовка, поступово розкриваючи
усі сторони його вдачі та причини злочину. Вже на початку повісті
Франко, нагнітаючи негативні риси зовнішності й характеру, викликає в
читача відразу до персонажа:
«Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим
чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських
медведів, яких їхав воювати».
<span>Прізвище Вовк повністю імпонувало його вовчій натурі. Авторська
характеристика Тугара Вовка підсилюється його самохарактеристикою.
Погрожуючи в думках тухольцям, він говорить: «Але постійте, ви, хамове
плем’я, пізнаєте ви, з ким маєте діло! Тугар Вовк — се не тухольський
вовк, він і тухольським медведям зуміє показати «зуби». Зрадника,
підкреслює Франко, завжди чекає ганебний кінець.</span>
Найціннішими в поетичній спадщині П. Гулака-Артемовського є байки, які відіграли важливу роль у процесі становлення і розвитку української літератури в перші десятиріччя XIX століття. Найвизначніша серед байок — байка-казка «Пан та Собака».
Байка «Пан та Собака», яку сам автор назвав «казка», перейнята протипанськими настроями, викриває самодурство і розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян, а тому по праву вважається першим класичним зразком сатиричної байки в новій українській літературі. В алегоричному образі Рябка, винятково сумлінного і чесного, автор показує долю кріпака, яка повністю залежить від пана. Рябко прагне догодити панові, але й тоді, коли не спить цілу ніч, охороняючи панське добро, і тоді, коли заснув, він стає жертвою панської примхи.
Образи байки «Пан та Собака» символізують взаємодію суспільних сил кріпосник—кріпак, тобто автор відтворив тут головний соціальний конфлікт свого часу. Сатирично зображуючи найгірші риси маєтного поміщика, П. Гулак-Артемовський показує повну залежність кріпака від нього. Авторський підтекст такий: доля, життя і права кріпака — такі ж, як у собаки:
«Лупіть Рябка!» — кричить пан, як навісний; Рябко ж наш тільки вже що теплий та живий. Разів із шість Рябка водою одливали І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали... І симпатії автора на боці Рябка, П. Гулак-Артемовський наділяє його людськими рисами, що робить чіткою алегорію. Підкреслюючи працьовитість, виняткову старанність Рябка, поет вживає вирази «сердега наш Рябко», «бо дарма їсти хліб Рябко наш не любив» та інші. Але покірний і самовідданий Рябко після панських знущань стає лютим ненависником панства:
Нехай їм служить більш рябий в болоті біс!
Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!
Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку, А що є за те Рябку?
Викриваючи панське свавілля, П. Гулак-Артемовський свідомо заступається за покривджених.
Байка-казка «Пан та Собака» — це сміливе дошкульне висміювання (хай і в алегоричній формі) панів-самодурів. Мова байки — народна, сповнена народних прислів'їв, порівнянь, постійних метафор («Один Рябко, один, як палець, не дрімає», «Рябко тобі і усом не моргає» та інші).
<span>Отже, ідейний зміст байки «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського спрямований проти ставлення до кріпака як до робочої худоби, а сама байка належить до гостросатиричних творів української літератури 20-х років XIX століття. </span>
Раз в жизни к каждому человеку приходит судьба и говорит: «Выбирай».
Природа раскинулась кругом, точно великий храм, приготовленный к празднику
Тайна этой поэзии состояла в удивительной связи между давно умершим прошлым и вечно живущей, и вечно говорящею человеческому сердцу природой, свидетельницей этого прошлого
Мы, зрячие, видим отражение душевных движений на чужих лицах и потому приучаемся скрывать свои собственные