Одного осіннього дня, коли я ще була зовсім мала, а в ліс можна було ходити і не боятися вовків, моя бабуся покликала мене з собою по гриби. Вона нахилялася біля кожного горбочка, штовхала його довгою палицею, і, впевнившись, що там немає гриба, йшла далі. Я по-трохи відставала, і не встигала за нею, бо була зачарована красою золотої осені.
Зненацька я почула тихий шелест позаду. Я не боялась, хоч і кажуть, що з покон-віків тут водяться ведмеді.
Оглянувшись назад, серед пожовклого листя я побачила їжачка, який ніс на своїй колючій спинці декілька опеньків.
Маленьке створіння повільно рухалося, а ззаду щось неначе кралося за ним. Я ніяк не могла вгледіти, що воно є. Коли тваринка підібралася ближче до їжачка, я побачила надзвичайної краси лисичку. Їжачок підняв голову догори і почав прислуховуватися. Лисиця тим часом тихо просувалася до нього. Маленький їжак швидко скрутився, зрозумівши в чому ріс, а лисиця тим часом підійшла дуже близько і опустила свою довгу мордочку, уткнувшись носом в колючки. Руда не помічаючи мене, штовхнула їжака вперед і, облизувалася, намагаючись виманити їжака лапою. Маленьке створіння, що було схоже на м'яч з голками, навіть не думало розвертатися.
Аж раптом, я почула знайоме бабусине : "Аууу". Я відгукнулася, а коли подивилася на місце, де була лисиця не побачила нікого, крім хороброго їжачка-хитрячка, який вирушив далі, немов нічого не сталося.
Мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти - його часточка, його любий син і надія.
<span>Таким для мене є мій Дніпропетровськ - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітаються сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть. </span>
<span>Я люблю його щирою й ніжною любов'ю. Найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках. </span>
<span>А який він загадково-дивний взимку! Цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовуються і затихають будинки. </span>
<span>Золотом вкриває мій Дніпропетровськ осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а мені жаль наступати на цю красу. </span>
<span>Літо розмальовує вулиці Дніпропертровська різнобарв'ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину? Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями. </span>
<span>...Я йду вулицями Дніпропетровська, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Дніпропетровська, то повік не згасне його слава! </span>
<span>Вересень</span><span> Назва першого місяця осені філологи пов’язують
з вересом – рослиною, поширеною майже
на всій території України. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця
жовтня. Але саме у вересні рожево-бузкове суцвіття вересу найпишніше вкриває
соснові бори, торф’яники та піщані пагорби. </span><span> Сучасна офіційна назва вересня набула в
Україні сталого вжитку відносно недавно – на початку ХХ століття. Доти кожний регіон мав свою „домашню” назву. У давньоруській мові
зустрічається „офіційна” назва – „руєн”.
Паралельно з руном уживалася й назва – „зарев”. Ці назви, на думку мовознавців, походять від
жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя). У книжній мові періоду
Київської Русі зустрічається також назва „варєснець”,
яка також пов’язана з вересом.</span><span> На західноукраїнських землях відомими є
назви „маїк” (починають маятися,
тобто зеленіти ранні сходи озимини) і „сівень”
– пора масового висівання збіжжя. </span><span> Проте у переважній більшості європейських
мов вживається латинська назва – „сентембер”,
що означає сьомий, адже у Давньому Римі цей місяць і справді був сьомим,
оскільки річне літочислення брало свій початок з березня. З прийняттям нового, григоріанського
календаря, в якому початок нового року було перенесено на січень, назву місяця
залишили старою. </span><span> Із середини вересня починається масовий
відліт птахів у вирій. Колись, побачивши у небі ключ журавлів, наші пращури
приказували: „Із чужої сторононьки
повертайтесь додомоньку!” При цьому загортали в хустинку грудочку землі і
тримали її до весни. Весною, побачивши перший журавлиний ключ, землю закопували
на полі чи городі, щоб весна була щедрою і буйною. </span><span> Кожний місяць має свої головні дні. Для
вересня таким днем є 14 вересня – день Семена, початок справжньої осені. „Хто не посіє до Семена, в того життя буде
злиденне”, – мовить народне
прислів’я. Саме до цієї дати селяни поспішали посіяти озиму пшеницю. </span><span> Від цього дня ткачі встановлювали свої
верстати і починали ткати килими. Бралися за роботу й усі інші сільські
майстри: столярі, стельмахи, ковалі. </span><span> Від „Семена” починали копати картоплю. У
полі чи городі розкладали вогнище, пекли картоплю з нового урожаю, їли і гріли
руки – „щоб не мерзли взимку”. </span><span> Існувало вірування, що в цей день горобці
злітаються в очерет і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове,
а поза міркою – людське. Тому, мовляв, після „Семена” горобців по селах стає
менше. </span><span> Із „Семеном” пов’язували і початок церковного року, який широко
відзначали ще у XVIII столітті у Києві та його околицях. </span>
1) Книга-сейф
Виставка-ярмарок
Фільм-казка
Пісня-гра
2) Книга "Біле ікло"
Вистава "Колобок"
Виставка "Моя творчість"
Фільм "Назад у майбутнє"
Пісня "Я жива"
<span>поширеним називається речення, в якому окрім граматичної основи(підмета і присудка) є другорядні члени речення</span>