Сонячна і тепла погода радує на вулиці людей. АБО Охайний та розумний хлопчик йде до школи з другом. АБО Привітний та добрий охоронець виконує гарно роботу.
Людям властиво помилятися, але уміння визнавати помилки — ознака розуму. Дурень же ніколи не визнає, що прийняв неправильне рішення. Упертість, невміння чи відверте небажання погодитися з правильною думкою може призвести до фатальних наслідків.
Яскравим прикладом людини, яка не вміє визнавати своїх помилок, є головний герой роману Валер’яна Підмогильного «Місто» Степан Радченко. До Києва хлопця привели благородні наміри: вивчитися й повернутися назад, у село, щоб змінити там життя, але невдовзі він вирішує залишитися, щоб улити в місто «свіжу кров села, що змінить його вигляд і істоту». З часом Степан отримав усе: хорошу роботу, гроші, квартиру, славу. Але він не отримав головного — душевного комфорту, бо ніколи не визнавав своїх помилок ні у ставленні до друзів, ні у стосунках із жінками. Місто тисне на нього своїми законами, вимогами, але він уже не в змозі відмовитися від його спокус
1.Посадив дерево
2.Допоміг пожилій людині
3.Пропустив в автобусі пожилих та хворих
Це мої рідні
Найперше зранку до кого я посміхаюся - це мама.
Вона мене будить до школи і завжди готує смачний сніданок.
Потім я посміхаюся до бабусі, яку я бачу щодня по дорозі зі школи.ї
Ця бабуся дуже старенька, і в неї нікого немає.
Мені її дуже шкода, тому я їй щоразу усміхаюся.
Наступна людина - це вчителька.
Вона мені завжди ставить гарні оцінки,бо я відмінниця.
Я дуже часто усміхаюся, адже є позитивною людиною. люблю вас
<span>Витикати носа – з’являтися.</span>
