Моя бабуся якось розповіла мені про її дідуся,мого прапрадідуся. Так ось, бабусин дід Михайло жив під час війни. Його не взяли до армії на службу, але він понад усе на світі мріяв допомагати людям. Якось через їхнє село ішли німці, їх було декілька, троє синів п'ятеро бабуся уже не пам'ятала. Молоді юнаки років 19-22 не більше. Двоє із них були поранені. Солдати стукали у двері, просили допомоги, але ніхто не відчиняв і лаючись, проганяв німців з подвір'я. Та мій прапрадідусь не був таким, як його односельці,він відчинив солдатам двері, запросив до хати, нагадував бідолах і вилікував поранених (бо є він був добрим лікарем). Тоді солдати пртзналися дідусю, що їх дома чекають матері, що їх силоміць відправили на війну і, що вони зовсім не хотіли вбивати людей. Тому й втекли з посту. Мій дід протримав хлопців ще кілька днів і давши їй добрячі торбинки з харчами, відправив у дальню путь, додому.
Я вважаю, що мій прапрадідусь зробив гідний вчинок, адже якоюм б не була ззовні людина, якщо вона просить допомоги потрібно її дати, ти ж не знаєш яка вона всеркдині. Коли твориш добро, воно тобі в сто крат вертається.
Який сьогодні гарний день, аж хочеться сміятись!
<span>Мовчи,язичок, дістанеш паляничку. </span>
<span> На тобі,небоже, що мені негоже. </span>
<span>"Антон, твоя кобила тоне!” — “Ні ,Павло, вона плавле!” </span>
<span> Не смійся,братоку, з чужого упадку</span>
<span> Дай Бог, жартувати, аби не плакати.</span>
Ответ:
1
Объяснение:
Пряма мова була б так:
Іван Франко переконував:"література кожного народу-це найкраще дзеркало мого життя".
Правильно писати прихвосні.
