Аналіз твору «Дім на горі» <span>Роман-балада «Дім на горі» складається з двох частин. У першій («Дім на горі. Повість-преамбула») розповідається про життя чотирьох поколінь, які живуть у домі на горі з 1911 по 1963 рр., але в долі кожного чомусь уперто простежується низка загадкових і дивовижних послідовностей. Друга частина роману, що має назву «Голос трави», складається з 13 новел, які об’єднуються підзаголовком «Оповідання, написані козопасом Іваном Шевчуком і приладжені до літературного вжитку його правнуком у перших».</span>Отож у романі два сюжетні стрижні: дім, з якого герой іде у світ і до якого повертається, а також дорога, яка постійно його вабить.У творі відчувається барокове поєднання високого (духовного) й низького (буденного): дім на горі — це фортеця нашої духовності, а підніжжя гори — це поле боротьби добра й зла, світла й темряви. Багато епізодів нагадують притчі, мають символічне значення, наприклад, самотності, роздвоєння людини, блудного сина, дороги і т. ін.Певно, працюючи над обома частинами роману, Валерій Шевчук не задумувався над тим, що підсвідомо втілював у ньому специфічне барокове світосприйняття, що відбилося вже на самій композиції твору. Уявімо зразки барокової архітектури в Києві: Андріївська церква, Маріїнський палац, брама Заборовського у Софійському соборі, церкви Києво-Печерської лаври, Видубицький монастир... Краса, чарівність, розкіш, незбагненна велич цих споруд водночас спонукає до високих роздумів над чимось важливішим, аніж повсякденні проблеми і звичайна життєва метушня.<span>«Дім на горі» асоціюється з подібними бароковими спорудами. Друга частина — «Голос трави» — ніби основа цієї споруди, своєрідне підніжжя. Тринадцять оповідань в алегоричній, замаскованій формі розповідають про реальне життя. Фольклорно-міфологічна їх основа виконує роль не екзотичного тла: міфи, легенди, перекази були невід’ємною частиною світовідчуття наших предків, привносили в нього своєрідну духовну корекцію. Тому так тісно переплетено тут реальні картини з фантастичними, умовними, ірреальними.</span>Кожне оповідання — своєрідна притча, морально-етичний постулат, до якого варто прислухатися, щоби вижити в такому світі. Про перемогу тут не йдеться.<span>У структурі твору відбувається складне «переломлення» елементів і форм синкретичного мислення. Через баладу, яка, як й інші жанрові різновиди пісенної епіки, «за типом свідомості тяжіє до світу міфології, проте як явище мистецтва належить літературі», роман взаємодіє з міфом, іноді ж ця взаємодія не опосередковується ніякими проміжними ланками.</span>
<u>Михайлик </u>- простий сільський талавновитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий - йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. <u>Батько Михайлика</u> - лицар-хлібороб. В образі Панаса Демяновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батька працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає і на світі держить його і сімю. Таким чином, першими відкривачами краси життя виступають потомствені хліборби. <u>Мати Михайлика</u> - це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна - берегиня родинного добробуту і злагоди. <u>Дід Демян</u> - представник старшого покоління Стельмахів. <u>Бабуся</u> - проста селянська трудівниця. <u>Люба</u><u /> - подружка Михайлика, вонв добра, чуйна, щира. <u>Дядько Себастіян</u> - перший учитель і нставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика. <u>Дядько Микола</u> - великий житттєлюб. Це - втіленння народного оптимізму. Дотепний жартівник хоч і жив бідно, зате весело.
Старша звалася Нудота. А цареві три сини так і звались Плаксуни. Голова його мов бочка, очі-ніби кавуни. Так скрасив їх вроду - навіть жаби від ганьби булькнули у воду. Кулаками очі тер - потім лопнув і помер.
