За наказом директора було створено рекламний відділ.
Валять дурака - Бездельничать,
Без оглядки - Очень быстро,
Гол ка сокол - Беден
- Привіт.
- Привіт.
- Скажи, а чому ти зі мною спілкуєшся?
- Ти дуже цікава людина та дотримуєшся культури мовлення.
- Ти теж. Мене дуже приваблюють люди, які дотримуються певних етичних правил у своєму спілкуванні.
- А як ти розумієш вислів "культура мовлення"?
- Ну, це сукупність якостей, до я ких належать : точність, зрозумілість, виразність, правильність...
- Так, а ще - чистота мови, багатство та різноманітність.
- А який співрозмовник для тебе найкращий, він повинен дотримуватися лише культури мовлення?
- Ні, ще - культури поведінки.
- Так, я згодна з тобою. Це теж дуже важливо.
- Культура спілкування формується багатьма поколіннями.
- Тому кожен повинен не лише зберігти, а й примножити спадщину предків.
У літо 992 пішов Володимир на хорватів. Коли ж повертався він з хорватської війни, прийшли печеніги на той бік Дніпра від Сули.
Володимир виступив проти них і зустрів їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяслав.
І став Володимир на цій стороні ріки, а печеніги на тій, і не насмілювалися ні наші туди перейти, ні печеніги сюди.
І от приїхав князь печенізький до ріки, викликав Володимира і сказав йому:
— Випусти ти свого мужа, а я свого, хай поборються. Якщо твій муж кине мого на землю, то не будемо воювати три роки.
Якщо ж наш муж кине твого на землю, то будемо навпаки — воювати три роки.
І розійшлись вони.
Володимир повернувся у свій табір і послав оповісників, а ті ходили й вигукували:
— Чи нема такого мужа, який поборовся б з печенігом?
І не знайшлося нікого.
На ранок приїхали печеніги і привезли свого мужа, а у наших — не було нікого. Зажурився Володимир і знов послав оповісників, щоб обійшли усе військо.
І ось прийшов до князя один старий дружинник і сказав йому:
— Князю! Є в мене дома один менший син. Я вийшов з чотирма, а той дома залишився. З самого дитинства ніхто його ще не поборов.
Одного разу я насварив його, коли він м'яв кожу, так він так розсердився на мене, що взяв ту волову кожу й роздер її руками.
Почувши про те, князь дуже зрадів і послав по нього. І привели молодого кожум'яку до князя, і князь оповів йому все. Той відповів:
— Князю! Не знаю, чи зможу я поборотися з печенігом. Випробуй мене: чи нема у вас великого і сильного бика?
Бика знайшли, великого і сильного, роздратували його розпеченим у вогні залізом і випустили геть. Бик побіг повз людей, а хлопець схопив його рукою за бік і вирвав кожу з м'ясом, скільки захопила рука. І сказав йому Володимир:
— Можеш боротися з печенігом.
На ранок знов прийшли печеніги і стали викликати:
— Де ж ваш муж? Наш ось уже готовий!
Печеніги виставили свого мужа: він був страшенно великий і лютий лицем.
Тоді виступив отрок Володимира. Побачивши його, печеніг засміявся, бо той був зростом і тілом середній.
І от розміряли місце між двома полками й пустили один проти одного борців. Вони зчепилися й міцно стисли один одного, і здушив отрок руками печеніга до смерті. І вдарив ним об землю.
Скрикнувши, печеніги побігли, і гналися за ними руські, сікли їх і прогнали геть.
Володимир вельми зрадів і заклав місто біля того броду, назвавши його Переяславом, бо тут переяв, тобто перейняв, славу у печенігів той кожум'яка-отрок.
Зробив його Володимир великим мужем і його батька теж.
<span>З перемогою і великою славою повернувся князь у Київ.
</span>
Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Перше сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла
перша молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.
Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись багато звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.