В данном произведении фраза "в доме не чисто" прозвучала в переносном смысле.
Это не значит, что в доме разбросаны вещи и посуда не мыта.
Это значит, что в доме присутствуют души умерших людей и герою который произнёс эту фразу не комфортно находится в этом доме, потому что чувствует, что в доме присутствует ещё кто-то помимо живых.
<span>Кращі риси простих людей не закривали від спостережливого ока І. Карпенка-Карого того, що було породжене тогочасною соціальною дійсністю. У п'єсі «Сто тисяч» автор яскраво змалював охопленого жадобою збагачення сільського глитая Герасима Калитку.
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка запрошує кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»
Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.</span><span>
</span>
в рассказе "Уроки франзузского" Писатель говорит прежде всего о французуском,этот рассказ автобиографический,учитель пожертвовал своей работой,и помогла мальчику,у мальчику хуже всего получался французский,в заглавие тоже есть подсказка!
Блудово болото представляется тревожным, опасным, страшным местом. Сама природа здесь пугает не только человека, но и зверя. Обратим внимание, как показаны тревога и страх лисы: уменьшительные суффиксы в ее описании делают ее маленькой и беззащитной.
Здесь же противопоставлены собака и волк – друг и враг человека: “одичавшая собака…. выла от тоски по человеку, а волк выл от неибывной злобы к нему”. Сюда –то, в это нехорошее место, и пришли Настя и Митраша, охотники за клюквой.
Природа предвещает недоброе. Ещё один сигнал о приближающемся разладе между братом и сестрой –облако, которое “как холодная синяя стрелка… пересекло собой пополам восходящее солнце”.